рівчак

РІВЧА́К, а́, ч.

1. Не дуже глибокий і широкий рів; канава.

Довгим рівчаком обкопав Харитоненко свої ниви (Горд., Чужу ниву.., 1947, 228);

Сини Жменякові пішли на сінокоси вичистити рівчак, якого щороку вода заносить намулом (Томч., Жменяки, 1964, 28);

— Отак, — кажу, — діти. Хто про лихо забув, тому й рівчак за прірву ввижається (Мур., Бук. повість, 1959, 295);

*У порівн. Він провів Дороша в куток і показав на ясла, що чорніли в темряві, як рівчак (Тют., Вир, 1964, 111).

2. перен. Маленьке заглиблення, складка, зморшка на чому-небудь.

Казанець брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі (Н.-Лев., II, 1956, 148);

Схилила вона сумно голову; потекли гіркі сльози з жовтих, мутних очей, потекли по щоках, по глибоких рівчаках (Мирний, І, 1949, 319);

Старили Марцинюка довгі сірі вуса, що здавались зовсім сивими, велика лисина, яка сягала аж до рівчака на потилиці (Збан., Між.. людьми, 1955, 18).

3. мет. Спеціальний пристрій у вигляді канави, жолоба, по якому тече розплавлений метал.

Майстер махнув рукою, удар, удар, бризнув чавун і полився рівчаками (Ю. Янов., IV, 1959, 151);

// Порожнина у стальній формі, яку заповнює розплавлений метал.

Штампи являють собою стальні форми, в яких є порожнини, що називаються рівчаками (Слюс. справа, 1957, 42).

4. Невеликий водяний потік, що утворюється від снігових, дощових або підземних вод.

З джерел вода збирається в струмені, з них робляться рівчаки, з рівчаків річка (Сл. Гр.);

Маленький рівчак під Соколиним під час зливи перетворювався в бурхливу річку (Трубл., Шхуна.., 1940, 4).