самозабуття

САМОЗАБУТТЯ́, я́, с.

1. Стан забуття себе, своїх турбот, думок, переживань і т. ін.

Може б, гарячка полеміки, політична боротьба пером дали б мені те самозабуття, якого я прагнув (Леся Українка);

Кріпаки-інтелігенти часто шукали самозабуття в пияцтві. А ще частіше накладали на себе руки (П. Колесник);

// Стан глибокої задуми.

2. Найвищий ступінь натхнення, захоплення, збудження, що призводить до граничної зосередженості на чому-небудь.

Самозабуття в роботі.

3. Добровільна відмова від своїх особистих інтересів в ім'я кого-, чого-небудь; саможертва, самозречення.

За Ясногорську Шовкун піклувався з таким же самозабуттям, як колись за її Юрася (О. Гончар).

Виво́дити / ви́вести із забуття́ (із самозабуття́) див. виво́дити¹;

(1) До самозабуття́:

а) із великим захопленням; натхненно; самозабутньо.

[Кость:] Треба сказати вам, що у нас батько людина спокійна, в наші справи не втручається, до самозабуття любить грати у хвильку і трохи боїться матері (С. Васильченко);

Працював він азартно, до самозабуття, важко було назвати когось із товаришів більш дисциплінованого і витриманого, ніж Михайло (Ю. Збанацький);

Він тримав біля рота губну гармонійку і, надувши запалі землисті щоки, до самозабуття, вкладаючи у те всю душу, видував з неї нескладний мотивчик (В. Козаченко);

б) дуже пристрасно до нестями.

Гастелло ненавидів ворога до самозабуття, до безмежності (А. Хижняк);

М. Рильський до самозабуття закоханий у рідну природу (з газ.).