світильник

СВІТИ́ЛЬНИК, а, ч.

1. Прилад для освітлення – електричний або у вигляді лампи, плошки, куди наливають горючу рідину і вставляють ґніт.

Данило сидів біля столу над книгою і так уважно читав, що й не помітив, як обгорів ґніт, як чадів світильник (А. Хижняк);

Переносні ручні електричні світильники повинні мати рефлектор, захисну сітку, гачок для підвішування та шланговий провід з вилкою (з навч. літ.);

Для живлення світильників загального освітлення застосовуються електричні мережі змінного струму напругою при заземленій нейтралі не вище 380/220 В (з навч. літ.);

Олійні світильники чаділи і в покоях знатного римського патриція, і в злиденній халупі раба (з наук.-попул. літ.);

* Образно. Горіло серце у мені – світильник невгасимий, а ґнотиком у ньому був – ти, синку мій любимий (М. Шеремет).

2. Те саме, що свічни́к.

В одному кутку [ніші] стояв бронзовий світильник з шістьма носиками (з навч. літ.);

З кухні в глиняному світильнику вносить свічі куховарка Олена (М. Стельмах).

3. Великий освітлювальний прилад, а також арматура до нього.

Батискаф оснащують потужними світильниками і механічними руками-маніпуляторами, з допомогою яких можна буде взяти зразок ґрунту [з дна моря] (з газ.);

Яскраве полум'я світильників палахкотить на одній з центральних магістралей Херсона – проспекті імені Ушакова (з газ.).

4. Оздоблена свічка, яку тримає світилка на весіллі.

Значне місце посідає світильник у весільній обрядовості. Найчастіше – це трикирій, який тримає світилка. Він запалюється під час здійснення церковного шлюбного обряду і виконує функцію охорони молодих від лихих сил (з наук.-попул. літ.).

(1) Церко́вний світи́льник – світильник, який засвічують чи гасять у церкві в певні моменти богослужінь: лампада, кадило, свічник.