сирота

СИРОТА́, и́, ч. і ж.

1. Дитина, підліток, що втратили батька й матір або одного з них.

– Я сирота: без матері, Без батька осталась, І він один на всім світі, Один мене любить (Т. Шевченко);

Рахім любив сестру особливою, ніжною і глибокою любов'ю, якою люблять сироти старших сестер, що дарують їм втрачену материну ласку (З. Тулуб);

– Тата нашого вбито на фінській війні, я – сирота вважаюсь (Ю. Яновський);

Сказано – як батько вмре, то це ще півсироти, а як мати, то вже ціла сирота (О. Іваненко);

// Людина, що залишилася без рідних, близьких; одинока, самітна людина.

Він оповістив, що він теж сирота, теж нема роду й плем'я [племені], що він козак з далекого села Глибова (Марко Вовчок);

[1-й майстер:] Бійся Бога! Та що ж се ми за сироти нещасні? Чей єсть у нас товариші вірненькі, чей озовуться на братерський поклик (Леся Українка);

* Образно. Залунали скарги жалібнії Моїх покинутих пісень-сиріт (Леся Українка);

* У порівн. Гайдамаки встали, Помолились, одяглися, Кругом мене стали. Сумно, сумно, як сироти, Мовчки похилились (Т. Шевченко);

* Образно. * У порівн. Сиротою стоїть над шляхом хата, з побитими вікнами, нетоплена, .. чорна, полупана... (Панас Мирний);

// перен. Бідна, нещасна людина; бідолаха.

– Ти ладен, мабуть, мене живою в землю закопати! – говорила Кайдашиха. – Ти хочеш з своєю Мотрею мене, сироту, скривдить? (І. Нечуй-Левицький).

2. перев. мн., іст. У стародавній Русі – різні категорії феодального залежного селянства.

3. тільки мн., розм. Пухирці, що з'являються на шкірі людини від холоду або нервового збудження.

– Як же в хаті холодно, аж сироти на руці повставали, – промовила дівчина (Грицько Григоренко).

(1) Кру́гла (кру́глий) сирота́ – той, у кого нема батьків, рідних.

Надія довірливо сказала: – Яка славна дівчина, тільки сирота кругла, дитям під вікнами хліба просила (М. Стельмах);

Хлопець був круглий сирота – ні батька, ні матері (з усн. мови);

(2) Узя́тися си́ротами – покритися пухирцями від холоду або нервового збудження.

Ніжно-біле змокріле обличчя, що перед тим, взявшись на холоді сиротами, аж волохатилось дрібним пушком, тепер враз освітилося, зарожевілося ніжно, мов пелюстки в росі (О. Гончар);

Звалили [гайдамаки] старого на землю, сорочку на спині заголили. Жовта, як віск, шкіра під сорочкою взялась сиротами, а після кількох нагайок – синіла басаманами... (А. Іщук).

◇ (3) Каза́нська сирота́, зневажл. – той, хто вдає з себе скривдженого, ображеного, нещасного з метою викликати до себе жалість, співчуття.

– Ах ви ж, казанські сироти! Земство вас виховує, годує, зодягає, а ви все в ліс дивитесь? (О. Гончар);

[Галя:] Бач, якою казанською сиротою прикинулася! Думаєш, так тобі й повірили? [Олена:] І справді. Клавдіє Іванівно, такою ласкавою овечкою ми вас ніколи не бачили (Т. Фесененко);

Мо́рщити із се́бе сироту́ див. мо́рщити;

(4) Повиступа́ли (повиступа́ють) си́роти [на ті́лі (шкі́рі)] – тіло, шкіра від холоду або нервового збудження вкрилися (вкриються) в багатьох місцях пухирцями.

Напівголий, .. він уже починав дрижати від холоду, на тілі повиступали сироти (О. Гончар);

Вода була студена, студеним було й повітря – на оголених до ліктів руках отамана повиступали сироти (Ю. Мушкетик).