сирота

СИРОТА́, и́, ч. і ж.

1. Дитина, підліток, що втратили батька й матір або одного з них.

— Я сирота: без матері, Без батька осталась, І він один на всім світі, Один мене любить (Шевч., І, 1963, 127);

Рахім любив сестру особливою, ніжною і глибокою любов’ю, якою люблять сироти старших сестер, що дарують їм втрачену материну ласку (Тулуб, В степу.., 1964, 113);

— Тата нашого вбито на фінській війні, я — сирота вважаюсь (Ю. Янов., І, 1954, 43);

Сказано — як батько вмре, то це ще півсироти, а як мати, то вже ціла сирота (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 30);

// Людина, що залишилася без рідних, близьких; одинока, самітна людина.

Він оповістив, що він теж сирота, теж нема роду й плем’я [племені], що він козак з далекого села Глибова (Вовчок, І, 1955, 319);

[1-й майстер:] Бійся бога! Та що ж се ми за сироти нещасні? Чей єсть у нас товариші вірненькі, чей озовуться на братерський поклик (Л. Укр., II, 1951, 210);

*Образно. Залунали скарги жалібнії Моїх покинутих пісень-сиріт (Л. Укр., І, 1951, 138);

*У порівн. Гайдамаки встали, Помолились, одяглися, Кругом мене стали. Сумно, сумно, як сироти, Мовчки похилились (Шевч., І, 1963, 77);

Сиротою стоїть над шляхом хата, з побитими вікнами, нетоплена, .. чорна, полупана… (Мирний, II, 1954, 179);

// перен. Бідна, нещасна людина; бідолаха.

— Ти ладен, мабуть, мене живою в землю закопати! — говорила Кайдашиха. — Ти хочеш з своєю Мотрею мене, сироту, скривдить? (Н.-Лев., II, 1956, 357).

Зоста́тися (залиши́тися, лиши́тися і т. ін.) сирото́ю:

а) втратити батька й матір або одного з них.

Я свого отця-неньки не знаю; я ще в сповиточку зосталася сиротою,— і прийняв мене мій родич до себе (Вовчок, І, 1955, 181);

Згадала вона, як зісталась сиротою, як жила з матір’ю вдвох, ходила в гімназію, як сиділа з книжкою вечірньою добою рядом з матір’ю за столом (Н.-Лев., VI, 1966, 57);

На сьомому році Люба залишилась сиротою (Стельмах, І, 1962, 343);

Сиротою на ласці родичів лишилася [Люба] (Ле, Міжгір’я, 1953, 24);

б) бути одинокою, самітною людиною.

Вмер батько наш!..Сиротою наша мати зосталась! (Л. Укр., І, 1951, 9);

Кру́глий (кру́гла) сирота́ див. кру́глий.

◊ Каза́нська сирота́ див. каза́нський;

Мо́рщити [із се́бе] сироту́ див. мо́рщити.

2.. перев. мн., іст. У стародавній Русі — різні категорії феодального залежного селянства.

3. тільки мн., розм. Пухирці, що з’являються на шкірі людини від холоду або нервового збудження.

— Як же в хаті холодно, аж сироти на руці повставали,— промовила дівчина (Григ., Вибр., 1959, 34).

Повиступа́ли (повиступа́ють) си́роти [на тілі́ (шкі́рі)] див. повиступа́ти;

Узя́тися си́ротами — покритися пухирцями від холоду або нервового збудження.

Ніжно-біле змокріле обличчя, що перед тим, взявшись на холоді сиротами, аж волохатилось дрібним пушком, тепер враз освітилося, зарожевілося ніжно, мов пелюстки в росі (Гончар, III, 1959, 186);

Звалили [гайдамаки] старого на землю, сорочку на спині заголили. Жовта, як віск, шкіра під сорочкою взялась сиротами, а після кількох нагайок — синіла басаманами… (Іщук, Вербівчани, 1961, 258).