скаламутити

СКАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, кого, що.

Док. до каламу́тити.

– Іноді тут водиться риба .. – Ага, – кивнув головою Юрко, – ми малими ловили її кошиками, наперед скаламутивши ногами воду (М. Томчаній);

От вихор засвистів у лозах, серед трав, До ставу кинувся і скаламутив став (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

– І що мені робити з нею? – невідступно вимагав Борис. – Дізнаються в районі. Скажуть, для чого ж тебе поставлено, коли одна якась придуркувата баба все село тобі під носом скаламутила... (Я. Качура);

[Потреба:] Чи можна їх рушницями в спину, тих монашок, товаришу командире?.. [Чумак:] Не можна. Народ скаламутимо (І. Микитенко);

Думкою про Олександру боявся Гнат скаламутити своє тихе щастя... (М. Коцюбинський);

Неясна, підсвідома образа скаламутила його спокій. І в тому, як молода жінка збоку глянула на нього.., йому здалося щось ущипливе (О. Донченко).

◇ Каламу́тити / скаламу́тити (закаламу́тити) во́ду див. каламу́тити;

(1) Скаламу́тити [всю] ду́шу ([все] нутро́) кому і без дод. – надзвичайно сильно, глибоко схвилювати когось, внести неспокій.

Вже якось до цього й прижилось горе, .. а це знову скаламутило всю душу (М. Стельмах);

– Видно було, що й йому такий початок листа скаламутив нутро (І. Микитенко).