сковувати
СКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СКУВА́ТИ, скую́, скує́ш, док., кого, що.
1. Виготовляти куванням; виковувати.
Як почав коваль кувати, то скував таку булаву, що насилу з кузні винесли (з казки);
Наш коваль все кує Та співа – додає: – Хто був на світі всіх розумніш? – Хто скував перший ніж (П. Грабовський);
По кузнях грюкали молоти, бо ж треба було скувати кілька десятків тисяч підків (О. Ільченко);
// рідко. Те саме, що обко́вувати 1.
Вже коли скує дід Півень воза, то це не віз, а танк! (О. Донченко);
// перен. Наполегливо, докладаючи великих зусиль, створювати що-небудь досконале, стійке, міцне.
Розпочнемо ж, браття, Сю пісню завзяття Від старого Володимира До теперішнього Ігоря, Що розум свій із сили скував (Панас Мирний);
Що недавно бачив [Прокіп] у мріях, тепер здійснилось .. Не буде більше бідних і багатих, земля всіх нагодує. Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (М. Коцюбинський).
2. Надівати, накладати кайдани на кого-небудь.
Прийшла з великим криком .. місцева поліція, скували першого бойка, .. пов'язали ще кільканайцять [кільканадцять] (С. Ковалів);
Два дні пізніше прийшли в село жандарми, вломилися до Мартинчуків, скували Марічку і забрали в місто (Ірина Вільде);
// З'єднувати кайданами кого-небудь з кимсь.;
// у сполуч. зі сл. кайдани, пута, перен. Позбавляти свободи, поневолювати.
Пішов [Помпілій Нума] любенько погулять І одпочить. Та, спочивавши [спочиваючи], Додумать, як би то скувать Кайдани на римлян (Т. Шевченко);
Годі ж спільної розради, Що люд путами скула; Годі з нас тієї стради, Що країна прийняла! (П. Грабовський).
3. перен. Позбавляти можливості рухатися або обмежувати її; заважати, перешкоджати легкості, свободі рухів.
Щорс не хотів сковувати рух свого загону колією залізниці, він хотів, щоб його загін пересувався легко і в будь-якому напрямку (С. Скляренко);
Непрохідна грязюка сковувала рух танків (з газ.);
Спека ще не сковує рук, ще не розіллялася доокіл (Є. Гуцало);
Тільки коли він вступив у сіни і глянув на сходи, по яких збігав позавчора, .. – згадки линули на нього холодною водою і скували вільність рухів (М. Коцюбинський);
Біль і повна фізична безпорадність знову скували його на ліжкові (Л. Смілянський);
// Приводити у стан нерухомості, заціпеніння.
Владний погляд сковує його, якесь незвичайне тепло охоплює всю істоту (А. Хижняк);
Холодний вітер сковував усе тіло, холодив груди (Ю. Збанацький);
Переляканий підвівся [Никифор], хотів схопитись на ноги. Але не схопився, бо страх скував тіло, одібрав мову... (С. Скляренко);
Помітивши бійця, старий мовби прокинувся з глибокої задуми, що скувала його всього (О. Гончар).
4. перен. Позбавляти можливості вільно діяти; перешкоджати свободі дій, прояву, вираженню чого-небудь.
Хтось між ними був зайвий, і це сковувало вільну мову (О. Гуреїв);
Перший сумнів, що закрався Павлові в голову, почав усе далі рости, поступово сковувати його думки і вчинки (В. Кучер);
Безсила лють скувала волю Віктора (Іван Ле);
// Позбавляти ворога, супротивника можливості активно діяти.
Партизани України сковували значні сили противника, зривали своєчасне перекидання німецьких військ на фронт (з публіц. літ.).
5. перен. Щільно оточувати, охоплювати з усіх боків кого-, що-небудь.
Здається, тиша навіки скувала бір, і вже сумні тіні, немов з нудьги, затіяли свою довічну, німу гру... (С. Васильченко);
Біля Запоріжжя Дніпро вже скували бетоном, і хвиля його вдень і вночі крутить потужні турбіни (В. Собко);
Похнюпившись, стояли пани навколо кафедри, і глибоке мовчання скувало юрбу (З. Тулуб);
Важка посуха скувала увесь степ, обгорнула палючим жаром весь південь (В. Кучер).
6. перен. Робити твердим, заморожуючи; вкривати льодом (річку, озеро і т. ін.).
Морозець сковував грязюку (В. Собко);
Морози все дужче сковували Дніпро (С. Скляренко);
Люті морози скували землю, прикрили її снігом глибоким (Панас Мирний);
Зима випала рання, мороз давно скував болота і малі річки (В. Гжицький);
// безос.
Холодом скувало калюжі, і блискуче струп'я лунко тріщало під ногами (І. Цюпа).
◇ (1) Ско́вувати / скува́ти ру́ки – позбавляти кого-небудь можливості вільно поводити себе, діяти.
За все своє життя я вперше опинився в панському маєтку. Мимохіть це сковувало руки (П. Панч);
(2) Ско́вувати / скува́ти язи́к (язика́) кому і без дод. – позбавляти кого-небудь можливості вільно висловлювати свою думку.
Хвилювання сковувало мені язик, заважало правильно відповідати (з газ.).
Значення в інших словниках
- сковувати — ско́вувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- сковувати — (що) виковувати, об-, п! КУВАТИ; (долю) творити; (кого) забивати в кайдани; (рухи) зв'язувати по руках і по ногах, кн. знерухомлювати; (думки) паралізувати; (морозом) стискати, заморожувати; (кайдани, пута, на кого) ІД. поневолювати кого. Словник синонімів Караванського
- сковувати — -ую, -уєш, недок., скувати, скую, скуєш, док., перех. 1》 Виготовляти куванням, виковувати. || рідко. Те саме, що обковувати 1). || перен. Наполегливо, докладаючи великих зусиль, створювати що-небудь досконале, стійке міцне. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сковувати — ско́вувати / скува́ти ру́ки. Позбавляти кого-небудь можливості вільно поводити себе, діяти. За все своє життя я вперше опинився в панському маєтку. Мимохіть це сковувало руки (П. Панч). ско́вувати / скува́ти язи́к (язика́) кому і без додатка. Фразеологічний словник української мови
- сковувати — ЗАКО́ВУВАТИ (у кайдани і т. ін.), КУВА́ТИ, СКО́ВУВАТИ, ЗАБИВА́ТИ. — Док.: закува́ти, заку́ти, скува́ти, заби́ти. Коли його заковували в кайдани, щоб везти на суд аж у губернію, то скували подвійні ланцюги, як на велетня (Ю. Словник синонімів української мови
- сковувати — Ско́вувати, ско́вую, ско́вуєш; скува́ти, скую́, скує́ш; ско́ваний і ску́тий (від ску́ти) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сковувати — СКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СКУВА́ТИ, скую́, скує́ш, док., перех. 1. Виготовляти куванням; виковувати. Як почав коваль кувати, то скував таку булаву, що насилу з кузні винесли (Укр.. казки, легенди.. Словник української мови в 11 томах
- сковувати — Сковувати, -вую, -єш сов. в. скувати, скую, -єш, гл. Сковывать, сковать. Рудч. Ск. II. 41. Доброго леміша мені скував. Тоді його скували з злодіями та й повели. Рудч. Ск. II. 161. Не скуй душі живої і слова живого. Шевч. ІІ. 56. Словник української мови Грінченка