сковувати

ЗАКО́ВУВАТИ (у кайдани і т. ін.), КУВА́ТИ, СКО́ВУВАТИ, ЗАБИВА́ТИ. — Док.: закува́ти, заку́ти, скува́ти, заби́ти. Коли його заковували в кайдани, щоб везти на суд аж у губернію, то скували подвійні ланцюги, як на велетня (Ю. Яновський); Ми не кували другим кайдани, Чужої не нищили волі! (М. Старицький).

ЗАМОРО́ЖУВАТИ (сильно охолоджуючи, доводити до замерзання), МОРО́ЗИТИ, ПІДМОРО́ЖУВАТИ, ПРИМОРО́ЖУВАТИ, ПРИХО́ПЛЮВАТИ (злегка); СКО́ВУВАТИ (землю, воду — морозом). — Док.: заморо́зити, підморо́зити, приморо́зити, прихопи́ти, скува́ти. Можна заморозити пливун, з рідкого зробити твердим, укласти залізобетонні блюмінги (М. Ю. Тарновський); Йде (мороз) за хлоп'ям, під ноги кида стужу, Морозить сльози на худих щоках (Ю. Гойда); Коли вітер воду зжене і морозом тванюку зверху прихопить, здається, можна по ній пройти, а підеш — підеш з головою (О. Гончар); Морозець сковував грязюку (В. Собко).

I. КУВА́ТИ (б'ючи молотком, надавати металу потрібної форми), ВИКО́ВУВАТИ, СКО́ВУВАТИ, ПРОКО́ВУВАТИ, КЛЕПА́ТИ, ВИКЛЕ́ПУВАТИ, КУ́ТИ діал. — Док.: ви́кувати, скува́ти, прокува́ти, ви́клепати, ску́ти, ви́кути. Прийшли вже сапери доми будувати, І в кузнях танкісти кують лемеші (М. Нагнибіда); По кузнях грюкали молоти, бо ж треба було скувати кілька десятків тисяч підків (О. Ільченко); А в тій кузні коваль клепле (І. Франко); (Романюк:) Оце, пане старосто, хочу виклепати з оцього цепу ще кілька наручників (О. Гончар).

ОБКО́ВУВАТИ (ОКО́ВУВАТИ) (куючи, покривати що-небудь металом), ОБКЛЕ́ПУВАТИ (ОКЛЕ́ПУВАТИ), КУВА́ТИ рідше, СКО́ВУВАТИ рідше. — Док.: обкува́ти (окува́ти), оку́ти рідше обклепа́ти (оклепа́ти), скува́ти. У кузні хлопці-ковалі вози обковують-кують... (М. Гірник); Вони (бояри) збирали озброєних мужів, радили по кузнях кувати списи, топори, коси, оковувати дубини (Юліан Опільський); Коли вже скує дід Півень воза, то це не віз, а танк! (О. Донченко).

СКО́ВУВАТИ (позбавляти можливості вільно діяти, проявлятися), ПАРАЛІЗУВА́ТИ. — Док.: скува́ти, паралізува́ти. Перший сумнів, що закрався Павлові в голову, почав усе далі рости, поступово сковувати його думки і вчинки (В. Кучер); Мусій Завірюха задався метою паралізувати ворожу охорону, потяг огонь на себе (К. Гордієнко); Батьків погляд наче пришпилював його, паралізував руки (М. Ю. Тарновський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сковувати — ско́вувати / скува́ти ру́ки. Позбавляти кого-небудь можливості вільно поводити себе, діяти. За все своє життя я вперше опинився в панському маєтку. Мимохіть це сковувало руки (П. Панч). ско́вувати / скува́ти язи́к (язика́) кому і без додатка. Фразеологічний словник української мови
  2. сковувати — СКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СКУВА́ТИ, скую́, скує́ш, док., кого, що. 1. Виготовляти куванням; виковувати. Як почав коваль кувати, то скував таку булаву, що насилу з кузні винесли (з казки); Наш коваль все кує Та співа – додає:... Словник української мови у 20 томах
  3. сковувати — (що) виковувати, об-, п! КУВАТИ; (долю) творити; (кого) забивати в кайдани; (рухи) зв'язувати по руках і по ногах, кн. знерухомлювати; (думки) паралізувати; (морозом) стискати, заморожувати; (кайдани, пута, на кого) ІД. поневолювати кого. Словник синонімів Караванського
  4. сковувати — ско́вувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  5. сковувати — СКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СКУВА́ТИ, скую́, скує́ш, док., перех. 1. Виготовляти куванням; виковувати. Як почав коваль кувати, то скував таку булаву, що насилу з кузні винесли (Укр.. казки, легенди.. Словник української мови в 11 томах
  6. сковувати — -ую, -уєш, недок., скувати, скую, скуєш, док., перех. 1》 Виготовляти куванням, виковувати. || рідко. Те саме, що обковувати 1). || перен. Наполегливо, докладаючи великих зусиль, створювати що-небудь досконале, стійке міцне. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. сковувати — Ско́вувати, ско́вую, ско́вуєш; скува́ти, скую́, скує́ш; ско́ваний і ску́тий (від ску́ти) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. сковувати — Сковувати, -вую, -єш сов. в. скувати, скую, -єш, гл. Сковывать, сковать. Рудч. Ск. II. 41. Доброго леміша мені скував. Тоді його скували з злодіями та й повели. Рудч. Ск. II. 161. Не скуй душі живої і слова живого. Шевч. ІІ. 56. Словник української мови Грінченка