сковувати

СКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СКУВА́ТИ, скую́, скує́ш, док., перех.

1. Виготовляти куванням; виковувати.

Як почав коваль кувати, то скував таку булаву, що насилу з кузні винесли (Укр.. казки, легенди.., 1957, 180);

Наш коваль все кує Та співа — додає: — Хто був на світі всіх розумніш? — Хто скував перший ніж (Граб., І, 1959, 451);

По кузнях грюкали молоти, бо ж треба було скувати кілька десятків тисяч підків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 253);

// рідко. Те саме, що обко́вувати 1.

Вже коли скує дід Півень воза, то це не віз, а танк! (Донч., VI, 1957, 451);

// перен. Наполегливо, докладаючи великих зусиль, створювати що-небудь досконале, стійке, міцне.

Розпочнемо ж, браття, Сю пісню завзяття Від старого Володимира До теперішнього Ігоря, Що розум свій із сили скував (Мирний, V, 1955, 262);

Що недавно бачив [Прокіп] у мріях, тепер здійснилось.. Не буде більше бідних і багатих, земля всіх нагодує. Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (Коцюб., II, 1955, 83).

2. Надівати, накладати кайдани на кого-небудь.

Прийшла з великим криком.. місцева поліція, скували першого бойка,.. пов’язали ще кільканайцять [кільканадцять] (Ков., Тв., 1958, 45);

Два дні пізніше прийшли в село жандарми, вломилися до Мартинчуків, скували Марічку і забрали в місто (Вільде, Сестри.., 1958, 334);

// З’єднувати кайданами кого-небудь з кимсь;

// у сполуч. із сл. кайдани, пута, перен. Позбавляти свободи, поневолювати.

Пішов [Помпілій Нума] любенько погулять І одпочить. Та, спочивавши [спочиваючи], Додумать, як би то скувать Кайдани на римлян (Шевч., II, 1963, 385);

Годі ж спільної розради, Що люд путами скула; Годі з нас тієї стради, Що країна прийняла! (Граб., І, 1959, 77).

3. перен. Позбавляти можливості рухатися або обмежувати її; заважати, перешкоджати легкості, свободі рухів.

Щорс не хотів сковувати рух свого загону колією залізниці, він хотів, щоб його загін пересувався легко і в будь-якому напрямку (Скл., Легенд. начдив, 1957, 28);

Непрохідна грязюка сковувала рух танків (Ком. Укр., 2, 1969, 68);

Спека ще не сковує рук, ще не розіллялася доокіл (Гуц., Скупана.., 1965, 202);

Тільки коли він вступив у сіни і глянув на сходи, по яких збігав позавчора,.. — згадки линули на нього холодною водою і скували вільність рухів (Коцюб., І, 1955, 412);

Біль і повна фізична безпорадність знову скували його на ліжкові (Сміл., Зустрічі, 1936, 171);

// Приводити у стан нерухомості, заціпеніння.

Владний погляд сковує його, якесь незвичайне тепло охоплює всю істоту (Хижняк, Килимок, 1961, 88);

Холодний вітер сковував усе тіло, холодив груди (Збан., Єдина, 1959, 73);

Переляканий підвівся [Никифор], хотів схопитись на ноги. Але не схопився, бо страх скував тіло, одібрав мову… (Скл., Святослав, 1959, 392);

Помітивши бійця, старий мовби прокинувся з глибокої задуми, що скувала його всього (Гончар, III, 1959, 144).

4. перен. Позбавляти можливості вільно діяти; перешкоджати свободі дій, прояву, вираженню чого-небудь.

Метод соціалістичного реалізму ніяк не сковує творчої індивідуальності митця.., а навпаки, дає найширший простір для розквіту різних творчих стилів, манер, почерків (Рильський, Веч. розмови, 1964, 257);

Хтось між ними був зайвий, і це сковувало вільну мову (Гур., Наша молодість, 1949, 101);

Перший сумнів, що закрався Павлові в голову, почав усе далі рости, поступово сковувати його думки і вчинки (Кучер, Прощай.., 1957, 244);

Боротьба за мир в Європі уже сьогодні певною мірою сковує агресивні сили імперіалістів, перешкоджає їм у придушенні визвольного руху в інших частинах світу (Ком. Укр., 6, 1967, 6);

Безсила лють скувала волю Віктора (Ле, Клен. лист, 1960, 143);

// Позбавляти ворога, супротивника можливості активно діяти.

Партизани України сковували значні сили противника, зривали своєчасне перекидання німецьких військ на фронт (Ком. Укр., 5, 1965, 31);

Червонофлотських рицарів когорта В порту скувала ворога полки (Криж., Срібне весілля, 1957, 136).

Ско́вувати (скува́ти) язи́к — позбавляти можливості говорити.

За все своє життя я вперше опинився в панському маєтку. Мимохіть це сковувало руки, язик (Панч, На калин. мості, 1965, 52).

5. перен. Щільно оточувати, охоплювати з усіх боків кого-, що-небудь.

Здається, тиша навіки скувала бір, і вже сумні тіні, немов з нудьги, затіяли свою довічну, німу гру… (Вас., І, 1959, 307);

Біля Запоріжжя Дніпро вже скували бетоном, і хвиля його вдень і вночі крутить потужні турбіни (Собко, Біле полум’я, 1952, 178);

Похнюпившись, стояли пани навколо кафедри, і глибоке мовчання скувало юрбу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 34);

Важка посуха скувала увесь степ, обгорнула палючим жаром весь південь (Кучер, Прощай.., 1957, 19).

6. перен. Робити твердим, заморожуючи; вкривати льодом (річку, озеро і т. ін.).

Морозець сковував грязюку (Собко, Шлях.., 1948, 204);

Морози все дужче сковували Дніпро (Скл., Святослав, 1959, 222);

Люті морози скували землю, прикрили її снігом глибоким (Мирний, IV, 1955, 255);

Зима випала рання, мороз давно скував болота і малі річки (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 82);

// безос.

Холодом скувало калюжі, і блискуче струп’я лунко тріщало під ногами (Цюпа, Грози.., 1961, 166).