скромний

СКРО́МНИЙ, а, е.

1. Який не любить підкреслювати свої заслуги, достоїнства і т. ін., хизуватися ними.

Про мене склалася така думка, що я – людина надзвичайно скромна, і я боюся своїх читачів розчарувати (С. Васильченко);

Це була манера розповіді старих солдатів і скромних людей – захоплюватись діями товаришів і лишати себе в тіні (Ю. Смолич);

// Який не претендує на особливе становище.

Мічурін усміхнувся. Він дуже любив цього скромного трудівника, завжди привітного й доброзичливого (О. Довженко).

2. Стриманий у поводженні, вихований; протилежне розв'язний.

Чистота тут ідеальна, народ скромний, трохи суворий у звичаях (М. Коцюбинський);

Ми стали скромні, стали непомітні, Скупі на жест і мову запальну (М. Зеров);

Навідав [листоноша] його з цілою юрбою внуків та внучок. – Чудові плоди у вас, Федоре Кузьмичу, чудові, душа радіє, – лагідно говорив Мічурін, дивлячись на скромних вродливих дітей (О. Довженко);

Стривайте, та хіба ж це Мишуня? Скромний, сором'язливий, неквапливий, незграбний Мишуня? Заляканий дівчатами, червоний перед ними од сорому за власну безпомічність? (Ю. Яновський);

// Морально стійкий; цнотливий.

Розбещені дівчата його не цікавили, а скромні, хороші дівчата хоч і вабили, але .. серйозних намірів у нього не було (А. Головко);

// Який свідчить про стриманість у поводженні, вихованість.

– У нас є королі, артисти, великі злочинці, великі інквізитори, а я теж не остатнього рангу особа, – його скромний вид сперечався з його остатніми словами (Леся Українка);

Каринський з цікавістю придивився до скромної постаті виконроба (Ю. Шовкопляс).

3. Який нічим не виділяється серед інших, не має ніяких особливих рис, ознак і т. ін.; не видатний; простий, звичайний.

Подаючи .. скромну автобіографію, я не маю на меті, ні прихованій, ні явній, виставляти себе як виняткову людину (С. Васильченко);

// Невигадливий – в оздобленні, оформленні і т. ін.

Підходять пані Люба з панною Ромцею. Панна в темному, скромному вбранні (С. Васильченко);

Увесь Богунський полк стояв на колії перед скромним вокзалом Унечі (О. Довженко);

Він сів у скверику напроти райкому і довго дивився на скромний сірий будиночок (Григорій Тютюнник);

У квітні 1840 року в Петербурзі вийшло перше видання “Кобзаря”. На скромній сіренькій обкладинці напис: “Т. Г. Шевченко. Кобзар” (із журн.);

Він уже бачив каштанові кучері, які вибилися з-під скромного берета (О. Донченко);

// Який не привертає уваги; неяскравий; непоказний.

Зацвіла на скелі крем'янистій Скромна квітка (Л. Забашта);

Росте на них [могилах] подорожник.., будяк, скромні, лагідні незабудки (Григорій Тютюнник);

Ласкаві метелики із скромними крильцями сідають на подорожники, на деревій (Є. Гуцало).

4. Недостатній щодо кількості, якості і т. ін.

Серед дуже скромних страв стала гранчаста пляшка з розведеним спиртом (Д. Бедзик);

Скромна вечеря перетворювалася в добрячу гулянку (Григорій Тютюнник);

Трапеза була сита, але суворо скромна (З. Тулуб);

// Без претензій на розкіш, багатство і т. ін.

– Прийміть, любий наш пане директоре, цей скромний дарунок на спомин від удячних учениць! По цім слові подало йому дівчатко прегарний альбом (Л. Мартович);

На не дуже бучному, скромному весіллі, де були тільки найближчі товариші і родичі, Михайло навіть випив більше, ніж дозволяв собі, і зухвало кричав “гірко” (О. Копиленко);

// Без пишних фраз, без перебільшених оцінок і т. ін.

Я не проти, що вона, Та статейка, скромна (С. Воскрекасенко).

5. Невеликий, незначний.

Гармату поставлять [повстанці] на п'єдестал як пам'ятник епохи гордих своїх діянь і дивитимуться на неї з усміхом, дивуючись її скромним розмірам: всі гармати минулого здаються скромними (О. Довженко);

Скромний бюджет;

Скромний титул;

// Обмежений (про бажання, вимоги і т. ін.).

Чуючи скромні і дрібні жадання робітницькі, він .. починав уже сміятися з робітників (І. Франко);

Добре, що хоч сусіда його згодився помінятися з Чумаком місцями, хоч сіли вдвох – і то .. добре. Але це тільки першого дня на таких скромних умовах помирився хлопець (А. Головко).