славити

СЛА́ВИТИ, влю, виш; мн. сла́влять; недок., кого, що.

1. Звеличувати, прославляти кого-, що-небудь.

[Михайло (чита газету):] От тобі і старший писар Іван Барильченко! Первокласний [першокласний] артист, всі газети в один голос славлять (І. Карпенко-Карий);

– Я, цар царів, я, сонця сан могутній, собі оцю гробницю збудував, шоб славили народи незчисленні (Леся Українка);

* Образно. Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі, і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну (С. Добровольський);

// Те саме, що благословля́ти 3.

Тут нова хатинка славна, що я не бачив, а ось криниця, що я її не вкмітив [помітив], – додивляюся та дослухаюся та день славлю, що удень усе видно (Марко Вовчок);

На кладовищі, як опускали в яму домовину і співали піп із гугнявим дячком “вічну пам'ять”, молилася й Катря. Але й знов – і молитви в неї не ті: славила сіре небо й мряку і сиву далечінь, куди ген стеляться невідомі дороги. Хай невідомі, але ж дороги, не яма... (А. Головко).

2. Оспівувати кого-, що-небудь, співати на честь когось, чогось.

Поети славили в піснях віддавна Україну (Леся Українка);

Даремно намагалися сиві бандуристи розважити Тараса, славлячи над величним Дніпром і нічним степом його козацькі подвиги (О. Довженко).

3. Поширювати недобру славу про кого-, що-небудь; безчестити, ганьбити.

А що найпуще [найбільше], так от тії зовиці! ті вже по усім усюдам підуть славити, що невістка не зуміла хороше паски вичинити і не пригляділа, як вона пеклась (Г. Квітка-Основ'яненко);

Хівря славить Пріську на всю Мар'янівку: і сяка, і така, і нетіпанка, і нечепуруха!.. (Панас Мирний);

[Ялина:] Ото, нехай Бог боронить, за кого ж маєш ти мене, що думаєш, я буду славити тебе проміж людьми? (І. Карпенко-Карий);

// Засуджувати чиї-небудь дії, вчинки.

Піду лучче [краще] до шинкарки Горілки нап'юся! Нехай добрі люде славлять, Що в шинку ночую, – Що за тиждень загорюю – За ніч прогайную (П. Куліш);

// ким. Вважати когось ким-небудь.

4. розм. Говорити, розповідати щось про кого-, що-небудь.

Батько її Ковбаня отаманував у Січі і все море сплавав, поринаючи на дно за дорогими тими дукатами й коралями, – так-то люде було славлять. А то ще було кажуть, що він по той бік Дніпра у Польщі якимись козаками орудував (П. Куліш);

// чим. Називати.

Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славить Землю? Якого він роду і де його нива отецька? (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

// тільки 3 ос. мн. Ходять чутки, поголоски, розмови; розповідають.

– Та нехай я тільки його побачу, бабуню, чи справді він такай, як славлять (Марко Вовчок);

Славлять, ніби молодий отаман – великого розуму козак і в бою звитяжний воїн (Я. Качура).

5. заст. Співати величальну пісню.