славно

СЛА́ВНО, присл.

1. Присл. до сла́вний 4.

[Катря:] Він і співа славно, голосно та так чуло (М. Старицький);

Як славно червоною глиною підведена призьба (М. Стельмах);

[Сашко:] Ніхто ж так славно не розкаже нам про природу, як Надійка (З. Мороз);

Великая настала січ! Троянці дуже славно бились, Рутульці трохи поживились, Насилу розвела їх ніч (І. Котляревський).

2. рідко. Із славою.

Раз умирати кождому [кожному], але славно вмирати – се не кождому лучається (І. Франко);

В одній сім'ї зростали, Разом ішли на бій І славно умирали Гастелло, Кошовий (М. Нагнибіда).

3. у знач. пред. Про почуття задоволення, приємності, яке охоплює кого-небудь.

– Учора я ходив ген аж за ліс. Славно так. Попід лісом ідеш, не душно, пташки співають (Панас Мирний);

Славно у тій пасіці. Дихать – не надихаться! Легко, вільно! (Марко Вовчок);

Татко наказав посипати свіжим піском усі стежки коло будинку .. Славно буде! Чудово! (Леся Українка);

І так мені славно стає на душі, що я вже не якийсь там пастушок, а стаю женцем (М. Стельмах).

4. у знач. виг., рідко. Уживається на означення схвалення, згоди; добре.

– Славно, славно! – закричали всі звірі і дуже величали Лисову розсудливість (І. Франко);

Обняла [Маруся] опришка і поцілувала в повні губи. Гомін одобрення [схвалення], трохи насмішливого, трохи заздрісного, пройшов покоєм .. – Славно! Славно! – кричала гості. – Ще раз! (Г. Хоткевич);

– Я ще змалку таку охоту маю до грамоти, що господи! – От і славно!.. Приходь щовечора до мене, будемо вчитися (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

славно

Значення в інших словниках