словосполучення
СЛОВОСПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с., лінгв.
Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов'язаних між собою в граматичному плані і за змістом.
Вільними словосполученнями вважають такі синтаксичні утворення, складові елементи яких, зберігаючи свої лексичні та граматичні значення, можуть бути структурними компонентами інших синтаксично-семантичних об'єднань (з наук. літ.);
Мовна палітра обдарованого письменника завжди широка, вона вбирає в себе різні щодо їх образності категорії лексики і словосполучень (з наук. літ.).
△ (1) Ад'єкти́вне словосполу́чення – словосполучення з прикметником у ролі стрижневого (головного) слова;
(2) Іменне́ словосполу́чення, лінгв.;
(3) Уста́лене (ста́ле) словосполу́чення <�Уста́лений (ста́лий) ви́слів> – сконцентрована думка, яка містить у собі не просто “суму” лексичних одиниць, а й багатий лінгвокраїнознавчий потенціал.
Своє чабанське життя вiн прожив i живе пiд знаком цього так “треба”. Старий солдат, вiн добре знає, як багато часом ховається за цим усталеним висловом i скiльки важить для людини її обов'язок (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- словосполучення — словосполу́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- словосполучення — [словоспоулучеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
- словосполучення — -я, с., грам. Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов'язаних між собою в граматичному плані і за змістом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- словосполучення — Словосполу́чення, -ння; -чення, -лу́чень і -ченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- словосполучення — СЛОВОСПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с., грам. Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов’язаних між собою в граматичному плані і за змістом. Словник української мови в 11 томах