словосполучення
СЛОВОСПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с., грам. Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов’язаних між собою в граматичному плані і за змістом.
Вільними словосполученнями вважають такі синтаксичні утворення, складові елементи яких, зберігаючи свої лексичні та граматичні значення, можуть бути структурними компонентами інших синтаксично-семантичних об’єднань (Мовозн., XVIII, 1963, 59);
Мовна палітра обдарованого письменника завжди широка, вона вбирає в себе різні щодо їх образності категорії лексики і словосполучень (Мова і стиль «Вершників», 1955, 45).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- словосполучення — словосполу́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- словосполучення — [словоспоулучеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
- словосполучення — -я, с., грам. Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов'язаних між собою в граматичному плані і за змістом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- словосполучення — СЛОВОСПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с., лінгв. Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов'язаних між собою в граматичному плані і за змістом. Словник української мови у 20 томах
- словосполучення — Словосполу́чення, -ння; -чення, -лу́чень і -ченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)