словосполучення

СЛОВОСПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с., грам. Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов’язаних між собою в граматичному плані і за змістом.

Вільними словосполученнями вважають такі синтаксичні утворення, складові елементи яких, зберігаючи свої лексичні та граматичні значення, можуть бути структурними компонентами інших синтаксично-семантичних об’єднань (Мовозн., XVIII, 1963, 59);

Мовна палітра обдарованого письменника завжди широка, вона вбирає в себе різні щодо їх образності категорії лексики і словосполучень (Мова і стиль «Вершників», 1955, 45).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. словосполучення — словосполу́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. словосполучення — [словоспоулучеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
  3. словосполучення — -я, с., грам. Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов'язаних між собою в граматичному плані і за змістом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. словосполучення — СЛОВОСПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с., лінгв. Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов'язаних між собою в граматичному плані і за змістом. Словник української мови у 20 томах
  5. словосполучення — Словосполу́чення, -ння; -чення, -лу́чень і -ченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)