службовець

СЛУЖБО́ВЕЦЬ, вця, ч.

Той, хто займається розумовою працею, а також фізичною працею, пов'язаною не з виробництвом, а з обслуговуванням кого-, чого-небудь.

Віддалився також адміністратор, розійшлись і службовці (І. Франко);

Почавши своє життя як дрібний канцелярський службовець, Іван Карпович [Тобілевич] рішуче порвав з чиновницькою роботою і присвятив себе українському народному театрові (М. Рильський);

Минає робочий день. Один по одному з приміщення виходять службовці (А. Шиян).

(1) Держа́вний службо́вець – особа, на яку покладається безпосереднє виконання функцій держави на відповідній території, у конкретній галузі державного управління.

Згідно з адміністративно-правовим розподілом державних службовців традиційно поділяють на представників влади, посадових осіб та допоміжно-технічний або обслуговуючий персонал (з наук.-попул. літ.);

Право бути державним службовцем мають громадяни України, яким виповнилося 18 років, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які вільно володіють державною мовою (з мови документів).