сліпучий

СЛІПУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який сліпить очі (про сонце, світло, блиск і т. ін.).

Сліпуче сонце осявало струнку постать татарки, грало на рудих, свіжопофарбованих косах (М. Коцюбинський);

Під сліпучим сонцем сяяли безкраї сніги (І. Багмут);

По небу пливуть важкі грозові хмари. Сліпучі блискавки полосують виднокіл (Ю. Збанацький);

За вікнами пливла непроглядна ніч, а тут сяяло сліпуче електричне світло (В. Кучер);

Стукають молотки, скиглять терпуги, спалахують сліпучі вогні електрозварювання... (Остап Вишня);

* Образно. Про тих [думаю], чиї симфонії й балади, .. Картини, драми, статуї, поеми Крізь ночі і віки сіяють нам сліпучим – ні! – животворящим сяйвом! (М. Рильський);

// Який засліплює очі, заважаючи добре бачити, дивитися (про сніг, дощ, пісок і т. ін.).

Крізь їдкий, сліпучий дим, Крізь море творчого страждання Очам ясніє молодим Світанок пишного єднання (М. Рильський);

// Надзвичайно яскравий.

Над селом стояв зимовий ранок, блакитний і до болю в очах сліпучий (В. Кучер);

До Чупахівки їхали возами. Дорош лежав спиною до вітру, мружився на сліпучу голубінь неба (Григорій Тютюнник);

// Надзвичайно чистий (про щось біле).

Гори Гренландії і Антарктиди сховані під снігом і льодом. Тільки прямовисні схили найвищих вершин чорніють в сліпучій білизні снігового покриву (з навч. літ.).

2. перен. Чудовий, приємний, привабливий.

Ернестіна Коельо, вже не молода, але все ще з слідами сліпучої краси, обпекла його презирливим поглядом (Ю. Бедзик);

// Який приваблює, чарує; надзвичайно приємний.

Секретар, не випускаючи Рідкодубової руки, поспішаючи, давав поради... Збоку стояв агітпроп і всміхався своєю сліпучою усмішкою (І. Кириленко);

Мрії були такі сліпучі й принадні, що Янек мимоволі впустив поводи (З. Тулуб).