сліпучий

СЛІПУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який сліпить очі (про сонце, світло, блиск і т. ін.).

Сліпуче сонце осявало струнку постать татарки, грало на рудих, свіжопофарбованих косах (Коцюб., І, 1955, 285);

Під сліпучим сонцем сяяли безкраї сніги (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34);

По небу пливуть важкі грозові хмари. Сліпучі блискавки полосують виднокіл (Збан., Між.. людьми, 1955, 24);

За вікнами пливла непроглядна ніч, а тут сяяло сліпуче електричне світло (Кучер, Полтавка, 1950, 9);

Стукають молотки, скиглять терпуги, спалахують сліпучі вогні електрозварювання… (Вишня, І, 1956, 328);

*Образно. Про тих [думаю], чиї симфонії й балади,.. Картини, драми, статуї, поеми Крізь ночі і віки сіяють нам сліпучим — ні! — животворящим сяйвом! (Рильський, II, 1960, 61);

// Який засліплює очі, заважаючи добре бачити, дивитися (про сніг, дощ, пісок і т. ін.).

Крізь їдкий, сліпучий дим, Крізь море творчого страждання Очам ясніє молодим Світанок пишного єднання (Рильський, II, 1946, 28);

// Надзвичайно яскравий.

Над селом стояв зимовий ранок, блакитний і до болю в очах сліпучий (Кучер, Вогник, 1952, 33);

До Чупахівки їхали возами. Дорош лежав спиною до вітру, мружився на сліпучу голубінь неба (Тют., Вир, 1964, 137);

// Надзвичайно чистий (про щось біле).

Гори Гренландії і Антарктиди сховані під снігом і льодом. Тільки прямовисні схили найвищих вершин чорніють в сліпучій білизні снігового покриву (Фіз. геогр., 5, 1956, 118).

2. перен. Чудовий, прекрасний; який справляє велике враження (про зовнішність, красу).

Ернестіна Коельо, вже не молода, але все ще з слідами сліпучої краси, обпекла його презирливим поглядом (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 104);

// Який приваблює, чарує; надзвичайно приємний.

Секретар, не випускаючи Рідкодубової руки, поспішаючи, давав поради… Збоку стояв агітпроп і всміхався своєю сліпучою усмішкою (Кир., Вибр., 1960, 235);

Мрії були такі сліпучі й принадні, що Янек мимоволі впустив поводи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).