смішити

СМІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., кого.

Викликати сміх.

Бородавкін смішив усіх, розказував українські анекдоти, котрі так і сипались з його язика, неначе насіння з торби (І. Нечуй-Левицький);

Якось прийшов до них дядько Кирило, почав смішити Дениса і малу Денисову сестричку (О. Копиленко);

Він смішив дівчат тим, що дотепно перекривляв старших, серед них і досить поважних людей села (І. Волошин);

// Своєю недоладністю, безглуздістю і т. ін. викликати сміх у кого-небудь.

Чому так багато антен? Її запитання смішить Віталія. – Антена, мамо, одна, а то прийомні рамки! (О. Гончар);

Лікували справно і наполегливо і, що особливо дивувало і навіть смішило Дороша, заставляли його співати, переконуючи при цьому, що він так швидше вилікується (Григорій Тютюнник).

◇ (1) Сміши́ти люде́й (ірон. горобці́в) – робити, поводитися не так, як треба, викликаючи цим глузування, кепкування.

Такі Діди і між людьми бувають, І нічогісінько не помагають; А час би людям перестать Солом'яного Діда пхать І тільки горобців смішити (Л. Глібов);

Старий Кирпа підсів до Петра і при людях надоумлював: – Гляди, зятьок, роздивляйся добре на нашу доньку, щоб потім жити та й людей не смішити (В. Сологуб).