совість

СО́ВІСТЬ, і, ж.

Почуття моральної відповідальності за свою поведінку; моральні принципи, переконання; сумління.

Щоб не замерзнуть, Андрій нишком по ночах рубав по шляху верби або розбирав стріху в сусідніх порожніх будинках. Якби не совість – крав би (М. Коцюбинський);

Еталоном поведінки, шкалою моральних цінностей для героїв Стефаника є совість (з наук. літ.);

Християнська совість;

Всупереч совісті;

Втратити совість;

Мати совість;

* У порівн. І місяць під водою, Неначе совість плаче під вікном (М. Вінграновський);

// кого, чого, чия, перен. Найчесніший, найсправедливіший, найвідповідальніший представник певного колективу, суспільства і т. ін.

Добре, учителю, що ти небокраї підняв нам людського стремління, .. Добре, що ти наша совість і мужня упевненість наша. Слава тобі! (М. Вінграновський).

(1) Де твоя́ (у те́бе, ва́ша, у вас і т. ін.) со́вість? <�Май (ма́йте) со́вість> <�Нема́є (нема́) со́вісті у те́бе (вас і т. ін.)> – уживається, щоб присоромити когось, викликати почуття відповідальності за щось.

Нерозпорядливість і в ній підіймає дражливе почуття, так і хочеться крикнути разом із Брагою виконробові в вічі: де ж твоя совість? Чому ж ти не подбав? (О. Гончар);

– І де твоя совість, Юхиме! Дома жінка хвора, води кухля немає подати кому.., а ти ось парубкувати зо мною (А. Головко);

[Олімпіада Іванівна (до п. Груїчевої):] Де у вас совість, де у вас серце? Хіба ви не бачите, що ви з нею робите? (Леся Українка);

– Ех, хлопці, хлопці, нема у вас совісті ні на макове зерно, – докірливо похитав [економ] головою (М. Стельмах);

Не пита́тися со́вісті див. пита́тися;

Свобо́да со́вісті див. свобо́да;

(2) Чи́ста со́вість чия, у кого – хто-небудь не винен ні в чому перед кимсь.

Совість його щодо покійної Ольги була чиста, не збирався ні зраджувати, ні ганьбити її пам'ять (С. Голованівський).

◇ Втра́тити (розгуби́ти) сумлі́ння (со́вість) [й честь] див. утрача́ти;

Для очи́стки со́вісті див. очи́стка;

(3) Заговори́ла (проки́нулася) со́вість у кого, рідко у кому і без дод. – хто-небудь став чесним, справедливим; кому-небудь стає соромно за свої вчинки.

І тут, подейкують люди, чи перелякався тих оглядин Плачинда, чи, може, совість заговорила в нього, але він відмахнувся від купчої (М. Стельмах);

Андрій стояв, спустивши голову й почервонівши. Перший раз в життю [житті] у ньому прокинулась совість... (М. Коцюбинський);

Залиша́ти (лиша́ти) / зали́ши́ти (лиши́ти) на сумлі́нні (на со́вісті) див. залиша́ти;

(4) З чи́стою (спокі́йною) со́вістю; з чи́стим (спокі́йним) сумлі́нням – будучи переконаним у своїй правоті; не відчуваючи гризоти, сорому і т. ін.

Піти б у школу та сказати: “Ось я вернувся й на минулому ставлю хрест! Наше гасло: На свободу – з чистою совістю!” (О. Гончар);

Посол Вєльовейський прилюдно заявляє, що любить русинів. Ну, кого такі пани люблять, того я з спокійним сумлінням можу не любити (І. Франко);

// чесно.

Жити [треба] з чистою совістю, як мама ото казала (О. Гончар);

По [чи́стій] со́вісті -.

Коли по совісті [вибрали] — нічого не скажу: мій синаш ніколи, Свириде, в Сірка очей не позичав (М. Стельмах);

Ми по чистій совісті можемо сказати, що свої обов'язки перед львів'янами сповняємо [виконуємо], а взаємин не бачимо (М. Драгоманов);

Іти́ / піти́ на компромі́с із вла́сним сумлі́нням (вла́сною со́вістю) див. іти́;

Іти́ / піти́ про́ти вла́сного (свого́) сумлі́ння (про́ти вла́сної (своє́ї) со́вісті) див. іти́;

Криви́ти / покриви́ти (скриви́ти) душе́ю (со́вістю) див. криви́ти;

(5) [Лежи́ть] на со́вісті кого, у кого, чиїй – хтось винен у чому-небудь, морально відповідає за якісь дії, вчинки і т. ін.

Я занадто в лірику вдаюся і забуваю, що в мене на неї нема часу, що маса роботи лежить на совісті! (Леся Українка);

Лягти́ на со́вість див. ляга́ти;

Му́ки (до́ко́ри, до́кі́р, гризо́ти, гризо́та) со́вісті (сумлі́ння) див. му́ка;

(6) На со́вість, перев. зі сл. працюва́ти, роби́ти і под. – дуже добре, хо́роше, якісно.

Якось виступали у нашому цеху аси художньої інтелігенції. Здорово виступали! Одразу видно – працюють на совість (А. Крижанівський);

– А ми, виходить, робимо ремонт не на совість! – кинув роздратовано директор (І. Сочивець);

До Максима чомусь несуть поношене [взуття], щоб полагодив. Чи не тому, що все в нього на совість – каблучок поставить, підківку прицвяхує (Є. Гуцало);

Не за страх, а за со́вість див. страх¹;

Нема́є (нема́) ні со́рому (ні че́сті), ні со́вісті (ні сумлі́ння) див. нема́;

Нечи́стий на со́вість див. нечи́стий;

Пора́ і честь (со́вість) зна́ти див. пора́;

Працюва́ти не за страх, а за со́вість див. працюва́ти;

Со́вісті ста́ло (стає́, хвати́ло, хвата́є) див. става́ти;

(7) Со́вість (сумлі́ння) му́чить (гризе́, пече́) кого і без дод. – хто-небудь відчуває гризоту, сором за свою провину, несправедливість і т. ін.

Совість його мучила, що так товариша кинули (Панас Мирний);

Мене вже й сумління мучить, що позволив собі таку дорогу приємність (М. Коцюбинський);

Нехай буде ще один захід, щоб не мучила совість (О. Донченко);

Цілу ніч Юрка гризло сумління, він думав про сестру (П. Козланюк);

Пече [Дениса] сумління, що покинув батька (М. Ю. Тарновський);

[Оверко:] От пень! Чого ж я раніше... Спасибі, друже. Не хотів я тобі говорити, а совість мучить (О. Коломієць);

Уго́да з со́вістю див. уго́да;

(8) Ходя́ча со́вість (чесно́та) – людина, основною рисою якої є чесність, порядність.

Учив він сумлінно, бо сам він був ходяча совість людська (Остап Вишня);

Мудрий чоловік той Гриць Прутик. Працює на диво всім зразково, віддає кожному, що належиться, словом, ходяча чеснота (О. Ковінька);

(9) Як вели́ть (підка́зує, нака́зує і т. ін.) со́вість (сумлі́ння) – справедливо, без упередження.

– Якщо ви приїхали на розглядини, то дивіться самі і судіть, як велить совість, – і Марина повела гостя по своєму господарстві (С. Чорнобривець);

Робив він те, що йому веліли, робив так, як підказувало йому сумління (Іван Ле);

– Тепер ти відповіш [відповіси] мені на моє питання, – сказала я йому, – а відтак можеш мене про мене, і в воду кинути, як твоє сумління наказує тобі це (О. Кобилянська).