совість

СО́ВІСТЬ, і, ж. Усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; сумління.

Щоб не замерзнуть, Андрій нишком по ночах рубав по шляху верби або розбирав стріху в сусідніх порожніх будинках. Якби не совість — крав би (Коцюб., II, 1955, 37);

Вірячи у прикмети, Роман був певен, що як тільки він — всупереч совісті — візьме чуже, скривдить когось, так щастя й відступиться від нього (Гончар, III, 1959, 145);

Я розгортав, неначе повість, свого життя суворий шлях — пішов на фронт, партійну совість перевіряючи в боях (Уп., Вітчизна миру, 1951, 13);

Тут [у райкомі] кувалася і його, Оксенова, пролетарська совість.. Стільки разів приїжджав він сюди на наради, на партійні збори, скільки вислухав добрих слів (Тют., Вир, 1964, 310);

Еталоном поведінки, шкалою моральних цінностей для героїв Стефаника є совість (Рад. літ-во, 5, 1971, 67);

*У порівн. Тебе [комсомольський квиток] я зберіг, наче совість мою (Мал., Звенигора, 1959, 176);

// кого, чого, чия, перен. Найчесніший, найсправедливіший, найвідповідальніший представник певного колективу, суспільства і т. ін.

Партія — розум, честь і совість нашої епохи, радянського народу, що здійснює великі революційні перетворення (Програма КПРС, 1961, 119);

Пісню політв’язнів створив поет Олександр Гаврилюк, людина, яку можна назвати людською совістю… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 99).

Де твоя́ (у те́бе, ва́ша, у вас і т. ін.) со́вість?; Май (ма́йте) со́вість; Нема́є (нема́) со́вісті у те́бе (у вас і т. ін.) — уживається, щоб присоромити когось, викликати почуття відповідальності за щось.

Нерозпорядливість і в ній підіймає дражливе почуття, так і хочеться крикнути разом із Брагою виконробові в вічі: де ж твоя совість? Чому ж ти не подбав? (Гончар, Тронка, 1963, 260);

— І де твоя совість, Юхиме! Дома жінка хвора, води кухля немає подати кому.., а ти ось парубкувати зо мною (Головко, II, 1957, 191);

[Олімпіада Іванівна (до п. Груїчевої):] Де у вас совість, де у вас серце? Хіба ви не бачите, що ви з нею робите? (Л. Укр., II, 1951, 81);

Яка весела робота! .. Куди це поспішає пилка? Пилко, рівніше ріж. Сонце, май совість, ми ж працюємо (Ю. Янов., II, 1958, 141);

— Ех, хлопці, хлопці, нема у вас совісті ні на макове зерно, — докірливо похитав [економ] головою (Стельмах, І, 1962, 562).

◊ Втра́тити (розгуби́ти) со́вість — те саме, що Втра́тити (розгуби́ти) сумлі́ння [й честь] ( див. сумлі́ння); Для очи́стки со́вісті див. очи́стка;

Заговори́ла со́вість див. загово́рювати;

Залиша́ти (залиши́ти, лиша́ти, лиши́ти) на со́вісті кого, чиїй — те саме, що Залиша́ти (залиши́ти, лиша́ти, лиши́ти) на сумлі́нні ( див. сумлі́ння); Із спокі́йною (з чи́стою) со́вістю — те саме, що Із спокі́йним (з чи́стим, з ясни́м) сумлі́нням ( див. сумлі́ння); Іти́ (чини́ти, ді́яти) про́ти вла́сної (своє́ї) со́вісті — те саме, що Іти́ (чини́ти, ді́яти) про́ти вла́сного (свого́) сумлі́ння ( див. сумлі́ння);

[Лежи́ть] на со́вісті кого, у кого, чиїй — хтось винен у чому-небудь, морально відповідає за якісь дії, вчинки і т. ін.

Я занадто в лірику вдаюся і забуваю, що в мене на неї нема часу, що маса роботи лежить на совісті! (Л. Укр., V, 1956, 315);

— Глядіть не віддайте моста Махнові. На вашій революційній совісті він (Гончар, II, 1959, 238);

Му́ки (доко́ри, до́кір) со́вісті — переживання, викликані усвідомленням своєї несправедливості, провини і т. ін.

[Річард:] Тепер мені сидіти, дивитися на сії зайві руки, позбавлені коханої роботи, єдиної, що красила життя, се гірше, ніж непрощена провина, ніж муки совісті… (Л. Укр., III, 1952, 12);

Степан почув між собою і нею велику віддаль, яку проложило горе, почув докір совісті, що він перед цим міг думати про любощі (Стельмах, II, 1962, 153);

На со́вість:

а) дуже добре, якісно.

Мар’ян кидав на якусь часину свою довбню й починав руками перевіряти загорожі й засіки. Селяни на совість робили їх (Стельмах, І, 1962, 635);

Робота була зроблена на совість, пліт ще й досі стоїть (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 26);

б) покладаючись тільки на чесність, не вимагаючи інших гарантій;

Не за страх, а за со́вість — сумлінно, чесно.

Робітники поважали його ще й за те, що він не вдавав з себе великого начальника, роботу свою любив і працював, як то кажуть, не за страх, а за совість (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 127);

Не ма́є ні со́рому (ні че́сті), ні со́вісті хто; Нема́є (нема́) ні со́рому (ні че́сті), ні со́вісті у кого— хтось діє несправедливо, поводиться безсоромно.

— У цих людей ні сорому, ні совісті, ні душі, десь, немає! (Вовчок, І, 1955, 269);

[Лінда:] У вас немає ні честі, ні совісті. [Грізлі:] Честі немає. А совість… О міс, ви навіть не уявляєте, як багато важить це маленьке слово! (Лев., Драми.., 1967, 505);

Нечи́ста со́вість; Нечи́стий на со́вість див. нечи́стий;

Пора́ (тре́ба) й (і) со́вість зна́ти — те саме, що Пора́ (тре́ба) і (й) честь зна́ти ( див. зна́ти).

Ну, годі вже мені пащекувати: наговорив гречаної я вовни аж три мішки… Пора вже й совість знати. Прощай, моє ластовенятко любе! Відповідай не барячись. Прощай! (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 96);

По чи́стій со́вісті див. чи́стий;

Проки́нулася со́вість у кого, у кому — те саме, що Заговори́ла со́вість ( див. загово́рювати).

Андрій стояв, спустивши голову й почервонівши. Перший раз в життю [житті] у ньому прокинулась совість… (Коцюб., І, 1955, 447);

Со́вісті ста́ло (стає́, хвати́ло, хвата́є) у кого — хтось не соромиться робити що-небудь негоже.

— Додому повертаюсь тільки з людьми. Так хватило ж у Гервасія совісті — і до хати прителющився (Стельмах, І, 1962, 518);

Со́вість му́чить (му́чила, гризе́, гри́зла і т. ін.) кого — хтось страждає, гостро відчуваючи свою провину.

Він знав, що тепер справді в Піски йти небезпечно, одначе совість його мучила, що так товариша кинули… (Мирний, І, 1949, 311);

Коли вже Вутанька рушила, кинула [Ганна] їй навздогін: — Данькові розкажи про мене, щоб і совість тебе не мучила (Гончар, II, 1959, 260);

Совість гризе без зубів (Укр.. присл.., 1955, 267);

Уго́да з со́вістю див. уго́да;

Як вели́ть (підка́зує) со́вість — справедливо, без упередження.

— Якщо ви приїхали на розглядини, то дивіться самі і судіть, як велить совість,— і Марина повела гостя по своєму господарстві (Чорн., Потік.., 1956, 205).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. совість — див. СУМЛІННЯ. Словник синонімів Караванського
  2. совість — СУМЛІ́ННЯ (усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством), СО́ВІСТЬ. — Паничі женяться не по любові, а задля грошей!.. Словник синонімів української мови
  3. совість — СОВІСТЬ — категорія етики, що характеризує моральну діяльність особистості через її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно визначати зміст морального обов'язку, вимагати від себе його дотримання і давати самооцінку власних вчинків... Філософський енциклопедичний словник
  4. совість — СО́ВІСТЬ, і, ж. Почуття моральної відповідальності за свою поведінку; моральні принципи, переконання; сумління. Щоб не замерзнуть, Андрій нишком по ночах рубав по шляху верби або розбирав стріху в сусідніх порожніх будинках. Якби не совість – крав би (М. Словник української мови у 20 томах
  5. совість — Сумління Словник чужослів Павло Штепа
  6. совість — -і, ж. Усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; сумління. || кого, чого, чия, перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. совість — Со́вість, -сти, -сті, -стю Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. совість — Совість. Про дуже чесну людину. Совість гризе без зубів. Совість хоч без зубів, а гризе. Совість мучить людину за заподіяні нею провини. Яка совість, така й честь. Наскільки чесно ти поводишся з людьми, настільки вони тебе й поважають. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. совість — со́вість іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  10. совість — [сов'іс'т'] -т'і, ор. -т'у Орфоепічний словник української мови
  11. совість — совість: ◊ ви́киди совісти докори сумління (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  12. совість — диви́тися (пря́мо (зі спокі́йною со́вістю, сміли́во і т. ін.)) в о́чі кому—чому. Не відчувати своєї провини перед кимсь, не соромитися за свої дії, вчинки. (Мандрика:) Я зразу хотів сказати .. вам, що я дуже радий, що можу чесно дивитися вам в очі (О. Фразеологічний словник української мови
  13. совість — Со́вість, -сти ж. = сумління. У їх драгунська совість. Ном. № 3170. Словник української мови Грінченка