сотник
СО́ТНИК, а, ч.
1. Особа, яка очолювала сотню військову та адміністративно-територіальну одиницю на Україні в 17–18 ст. – сотню призначалася гетьманом або царем.
На чолі сотні стояв сотник, якого обирало козацьке населення полку або призначав гетьман, а іноді й полковник (з наук. літ.);
Пишними рядами Виступають отамани, Сотники з панами І гетьмани (Т. Шевченко);
Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (М. Стельмах).
2. Те саме, що со́те́нний 2.
3. Офіцерський чину козачих військах дореволюційної Росії, що відповідав чинові поруччика.
З Кам'янця-Подільського – останньої резиденції “головного отамана військ України” Симона Петлюри – крізь лінію фронту пробиралися підполковник політичного відділу Кіндрат Погиба і сотник Данило Підіпригора (М. Стельмах);
Троє петлюрівських старшин – полковник, сотник і хорунжий – були зодягнені в барвистий .. одяг (Ю. Смолич).
Значення в інших словниках
- Сотник — Со́тник прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
- сотник — [сотниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- сотник — -а, ч., іст. 1》 В Україні у 16-18 ст. – особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спершу козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем. 2》 Те саме, що сотенний 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- сотник — Со́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сотник — СО́ТНИК, а, ч. 1. На Україні в XVI-XVIII ст.— особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем. Словник української мови в 11 томах
- сотник — Со́тник, -ка Сотникъ. Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник. Ном. ум. сотничок. Словник української мови Грінченка