сотник
со́тник
-а, ч., іст.
1》 В Україні у 16-18 ст. – особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спершу козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем.
2》 Те саме, що сотенний 2).
3》 Особа, яка очолювала сотню в давньоруському війську, а також у стрілецьких військах Московської держави у 16-17 ст.
4》 Особа офіцерського чину в козачих військах дореволюційної Росії та кінноті періоду громадянської війни.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- Сотник — Со́тник прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
- сотник — [сотниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- сотник — СО́ТНИК, а, ч. 1. Особа, яка очолювала сотню військову та адміністративно-територіальну одиницю на Україні в 17–18 ст. – сотню призначалася гетьманом або царем. Словник української мови у 20 томах
- сотник — Со́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сотник — СО́ТНИК, а, ч. 1. На Україні в XVI-XVIII ст.— особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем. Словник української мови в 11 томах
- сотник — Со́тник, -ка Сотникъ. Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник. Ном. ум. сотничок. Словник української мови Грінченка