сотник
СО́ТНИК, а, ч.
1. На Україні в XVI-XVIII ст.— особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем.
На чолі сотні стояв сотник, якого обирало козацьке населення полку або призначав гетьман, а іноді й полковник (Іст. УРСР, І, 1953, 275);
Пишними рядами Виступають отамани, Сотники з панами І гетьмани (Шевч., І, 1963, 74);
Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (Стельмах, І, 1962, 175).
2. Те саме, що со́те́нний 2.
3. Особа офіцерського чину в козачих військах дореволюційної Росії та контрреволюційних формуваннях періоду громадянської війни.
З Кам’янця-Подільського — останньої резиденції «головного отамана військ України» Симона Петлюри — крізь лінію фронту пробиралися підполковник політичного відділу Кіндрат Погиба і сотник Данило Підіпригора (Стельмах, II, 1962, 47);
Троє петлюрівських старшин — полковник, сотник і хорунжий — були зодягнені в барвистий.. одяг (Смолич, V, 1959, 262).
Значення в інших словниках
- Сотник — Со́тник прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
- сотник — [сотниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- сотник — -а, ч., іст. 1》 В Україні у 16-18 ст. – особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спершу козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем. 2》 Те саме, що сотенний 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- сотник — СО́ТНИК, а, ч. 1. Особа, яка очолювала сотню військову та адміністративно-територіальну одиницю на Україні в 17–18 ст. – сотню призначалася гетьманом або царем. Словник української мови у 20 томах
- сотник — Со́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сотник — Со́тник, -ка Сотникъ. Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник. Ном. ум. сотничок. Словник української мови Грінченка