спантеличувати

СПАНТЕЛИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СПАНТЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, розм.

Викликати розгубленість, замішання, подив у кого-небудь.

І слова Лукійченка, і його погляд спантеличили Рубіна (І. Сенченко);

Розмахнувся [Стьопа] і тріснув по ведмежій морді ліхтарем. Очевидно, ця відсіч, хоч і слабка, спантеличила ведмедя (М. Трублаїні);

Шахувати Вербун любив дуже, і Остапова відмова спантеличила його зовсім (В. Підмогильний);

// Змушувати втрачати послідовність думки; збивати.

Слухаючи його, він робив якісь мімічні знаки, намагався не то спантеличити його, не то привернути до себе увагу (Г. Коцюба);

// Впливаючи яким-небудь чином, спонукувати до зміни поведінки.

[Захарко:] Коли б Гапка не спантеличила Василя?.. І знов подумаєш і так: вона мати! Звичайно, вона бажає, щоб .. дитині якнайкраще, якнайлегше... (М. Кропивницький);

Не спантеличити [Марину] влесливим словом (К. Гордієнко).