спускати

СПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПУСТИ́ТИ, спущу́, спу́стиш, док.

1. кого, що. Переміщати зверху вниз; опускати.

Довго сиділа вона, то здіймаючи перо, то спускаючи його немов до писання, але папір лежав білий (Леся Українка);

Филін спускає руку вниз помаленьку (І. Нечуй-Левицький);

Каргат рішуче спустив ноги з ліжка й почав одягатися, (Ю. Шовкопляс);

Стах підійшов до щогли і спустив парус (М. Трублаїні);

// Різко опускаючи, вдаряти.

Іван, спустивши весло на голову туркові, підняв його знов і на хвилину закляк (М. Коцюбинський);

[Сінон:] Спусти свій меч на мене, невблаганна! (Леся Українка);

// Зсаджуючи, знімаючи кого-, що-небудь (з плечей, рук, коня і т. ін.), ставити або класти десь.

– Пров'янт [провіант] вам привіз, – весело сказав Свирид, спускаючи з плечей клунок (Панас Мирний);

Рвали [переселенці] роман-зілля або волошки.., подавали дітям на віз гратися, і діти кричали, щоб їм ще дали чи спустили їх долі побігати (Грицько Григоренко);

Кирило Тур спустив бранку додолу і передав побратимові, а сам зліз із коня (П. Куліш);

Оля раптом захвилювалася, взяла Орисю на руки, потім знову спустила на землю (О. Іваненко);

// Звозити кого-, що-небудь згори вниз.

Коні .. помалу спускали віз по покрученій дорозі (М. Коцюбинський);

– Приходь, найду тобі дівчину, як писанку, з горба спущу санки, переверну вниз – от і знайомтесь на здоров'я, а потім женихайтесь (М. Стельмах);

// Опускати кого-, що-небудь усередину чогось (ями, льоху і т. ін.).

В п'ятницю її поховали. Як спускали домовину в яму, то все над нею білі голуби кружляли (Марко Вовчок);

Продимала [Марійка] замерзлу шибку напільного вікна й стежила, як батько спускав у льох обох братів (Г. Епік);

Ливона у шахту на вугіль спустили: – Довбай! (А. Малишко);

// Занурювати кого-, що-небудь у рідину.

Вирішили [члени експедиції] одразу спускати трьох водолазів на розвідку (М. Трублаїні);

Коли той [начальник експедиції] накаже .. спускати прилади в глибину океану, Дорошенко сам стає до лебідки (О. Гончар);

// Переміщати вниз піднятий і закріплений угорі кінець, край чого-небудь, закриваючи щось.

Долорес спускає чорний серпанок собі на обличчя і одвертається (Леся Українка);

Лена .. спускає штори на вікнах (І. Кочерга);

Жайсак вийшов, спустивши полог юрти (З. Тулуб);

* Образно. Ніч надходила. Ніч синій серпанок спускала на степ (А. Головко);

// Насувати, напускати, закриваючи щось (лоб, очі і т. ін.).

Доводиться волосся нижче спускати на лоб, ніж би слід (Леся Українка);

// Звішувати що-небудь (косу, гілля і т. ін.).

Я не знала в матері смутної години; До колін спускала я косу мою чорну, Мали мої оченьки силу необорну (Я. Щоголів);

Його дзвінкий голос лунав між гущавиною високих берестків та пахучих лип, що спускали свої широкі гілки по білій стіні у рів (Панас Мирний);

Важучі грона Виноград спускає до землі (С. Крижанівський);

* Образно. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси (М. Коцюбинський);

// Подавати, скидаючи донизу один кінець чого-небудь.

Спускає [Монтаньяр] шнура, причепленого до гака, за вікно (Леся Українка);

// Знімати, стягуючи донизу, з себе чи з кого-небудь щось надягнене.

– Мене поранило, – урочисто звертається до всіх Хаєцький. – Куди? Хома тут же при всіх розстібається, спускає штани. – Денисе, подивись! (О. Гончар);

– А встаньте-но, панно, нехай я подивлюся на вашу спідницю .. – А ти приміряй.., – і Юзя хутенько спустила з себе спідничку (Леся Українка);

* Образно. Земля .. сором'язливо спускала з свого тіла димчату сорочку ночі (Панас Мирний);

// Зсувати з берега на воду (човен, пліт і т. ін.).

– Благослови, отамане, Байдаки спускати (Т. Шевченко);

Теслярі пнулися.., спускаючи в Дніпро нову чайку (О. Довженко);

Пліт вийшов важкий. Руками його в море не спустиш (В. Кучер);

// Висаджувати людей з судна на землю.

[Ком. флагмана:] Я не розумію, що за постанова. Нащо сотні людей тримати на кораблі, коли є змога спустити на берег? (О. Корнійчук);

// Відправляти, переміщати плавом за течією річки; сплавляти.

– Скоро й весна, оживе Тиса, і Клумак заволає, щоб швидше спускали ліс у долину. – Підпалити? – сказав Лесь Химич (С. Скляренко);

// Проганяючи, зіштовхувати звідкись.

Горбився в пальті сухорлявий пасажир похилого віку – один із тих цивільних, що їх при посадці в Синельниково хлопці прийняли було за мішечників і ледве не спустили з даху (О. Гончар).

2. що, розм. Надсилати нижчій інстанції.

Бюджет доведеться не “спускати” на місця, а, навпаки, починати іх створювати “знизу” (з газ.);

Спускати плани.

3. що. Приводячи в дію, зсувати, зрушувати, зміщати щось закріплене (запобіжник, спусковий гачок і т. ін.).

Зенітки стріляли не змовкаючи. Не встигав відкотитися ствол, як заряджаючий знову подавав снаряд і, ступивши на крок убік, спускав замок (П. Автомонов);

Микола Васильович обережно спустив застережника [запобіжника], викинув запасний патрон (М. Трублаїні).

4. кого. Відв'язувати, відпускати прив'язаних тварин.

Хаврусь не лягав спати ні під хатою, ні у клуні, а спав у хаті, ще й спускав двох собак з ланцюгів (І. Нечуй-Левицький);

З вечірньою зорею спускали з конов'язі лошат і вони з веселим заливчастим іржанням мчали до своїх маток (З. Тулуб);

– Ти диви, і вовкодави Плачинди тут! – пізнав вірних сторожів дукача цибатий Василь Гайовий. – Чи спустив їх Терентій, чи самі з заліза зірвалися? (М. Стельмах);

// мисл. Напускати мисливських собак, птахів на тварину, яку полюють.

Ловець .. Спуска хортів на поле пожовтіле (М. Рильський);

О, коли б я при тобі полювати могла, о Церінте .. Я б розпізнала чуттям сліди бистроногої сарни, Я б із тугого смича [смика] бистрих спустила хортів (М. Зеров);

* Образно. Як мав ти, брате [Бояне], Про давнє згадати – .. Тоді, віщий брате, Починав спускати Десять соколів На табун лебедів (Панас Мирний).

5. що. Випускати з якогось вмістища, резервуара (рідину, газ і т. ін.).

– От, іроди! Яку сатанинську штуку придумали! Певно, спускають воду з ставу, щоб і звідти ударити! (М. Старицький);

Він спустив в унітаз воду й пішов геть (Ю. Яновський);

// Звільняти водойму (ставок, озеро і т. ін.) від води.

Клекоче обурення проти безгосподарності і гендлярів, таких, як Митрофан Созоненко, що спускають заорендовані ставки (М. Стельмах);

// Звільняти надувні предмети від повітря, газу і т. ін.

Спустити балон;

Спустити шину;

// Випускаючи з себе повітря, газ і т. ін., втрачати пружність (про надувні предмети).

[Берест:] А де ти був, Васю? [Вася:] Я... я затримався... Там по дорозі шина спустила... (О. Корнійчук);

– Скат спустив по дорозі чи чого ти такий невеселий вернувсь? (О. Гончар).

6. що, розм. Знижувати, зменшувати (ціну, плату).

Як не переплатиш, то і не купиш; як не спустиш, то і не продаси (прислів'я);

Онися одвертала голову, але таки добре торгувалась і не спустила Олесі й шага (І. Нечуй-Левицький);

– Хай .. продасть [Плачинда] вікна та двері, що в нього на подвір'ї лежать. Там є з чого вибрати, та й, може, спустить якусь копійчину, бо ж не нові вони (М. Стельмах);

// Угамовувати якесь почуття (гнів, роздратування і т. ін.).

– Я вас добре знаю! – мотнувши головою, одказав Чіпка, спустивши трохи гніву (Панас Мирний);

// Притишувати, знижувати (голос, звук).

Спускаючи голос, каже [Чіпка]: – Я знаю, що моя праця не пропаде марно (Панас Мирний);

// Знижуючи свої вимоги, погоджуватися на менше.

Перш жадала [Домаха] поповичів, далі спустила на писарів з ратуші (Г. Квітка-Основ'яненко).

7. що, розм. Втрачати вагу.

Спустити кілька кілограмів.

8. що, розм. Продавати що-небудь.

Треба продати яку річ, ніхто так вигідно не спустить [як Філька] (О. Кундзич);

– Зразу після революції став [князь] землю продавати. Десятин, мабуть, з півтисячі спустив. Звичайно, кращу землю багачі купили (А. Головко);

// Легковажно, марно витрачати гроші, збувати майно і т. ін.; розтринькувати.

Ми крів'ю [кров'ю] та потом копійку до копійки збирали, .. а він у одну ніч .. спустить... (Панас Мирний);

Вельможі до грошей голінні І уміють їх гарно спустить (В. Самійленко).

9. розм. Ставитися поблажливо до кого-небудь, не давати належної відсічі комусь.

– Еге! – Юнона закричала... – Я нарошно [навмисне] йому спускала, А він і ноги розіклав!.. (І. Котляревський);

[Часник:] Самі винні, що Галушці спускаєте. Чого критику не піднімаєте на весь голос? (О. Корнійчук);

// кому – що і без дод. Прощати кому-небудь провину, залишати безкарним чийсь проступок.

– Бити мене по спині кулаками! мене! старшину! Чи то видано! О, я цього їм не спущу! В тюрму їх! (І. Нечуй-Левицький);

Їм тільки спусти раз, то вони не те що з баштану тягатимуть, а й у комору прийдуть! (А. Головко).

10. кого, заст., розм. Дозволяти кому-небудь іти звідкись; випускати.

Мужик почав ганятися по пшениці за кіньми, кленучи їх на всі заставки, але вони не давалися .. Нарешті мужик піймав спершу одну, а тоді другу коняку і повів їх до воза. Але Гордій, не спускаючи його з пшениці, перейняв його (Б. Грінченко).

11. кого, с. г. Те саме, що злуча́ти 2.

(1) Спуска́ти / спусти́ти із ста́пеля (ста́пелів) – спускати судно на воду (після завершення будівництва, ремонту і т. ін.);

(2) Спуска́ти / спусти́ти куро́к – стріляти.

[Маша:] Другим [оком] дивись на мушку. Припини дихання і враз спускай курок (І. Микитенко);

Іван Силович навів дуло рушниці просто Литці в праве рамено і рвучко спустив курок (Г. Епік);

(3) Спуска́ти / спусти́ти на во́ду, мор.:

а) побудувавши або відремонтувавши судно, передавати його для експлуатації.

У Пітері було багато див, було на що подивитися – перегони кораблів на Неві, за два дні по смерті Олексія, спускали на воду корабель “Лісний”, і цар сам вибивав молотом клинка з-під головної підпори... (Ю. Мушкетик);

б) опускати що-небудь на воду з борту корабля.

З крейсера спустили на воду шлюпки (П. Автомонов);

Шлюпка – весловий човен на судні, який спускають у разі потреби на воду (з навч. літ.);

(4) Спуска́ти / спусти́ти пе́тлі (ві́чка):

а) через необережність при плетінні допускати зісковзування петлі із спиці або гачка;

б) звужувати в'язання, зменшувати кількість петель, набираючи відразу по кілька;

(5) Спуска́ти / спусти́ти соба́к (соба́ку) на кого – нацьковувати собак (собаку) на когось.

[Баба:] Як тільки ж вкрадете що в мене, То вже просю [прошу] не здивувати, Геть повипихаю в шию з хати, Хоч ви і вчене добродійство, Та ще на вас спущу й собак!.. (М. Кропивницький).

◇ Відда́ти (спусти́ти) / віддава́ти (спуска́ти) [свій] дух див. віддава́ти;

Дра́ти (спуска́ти) ремі́нь (реміня́ччя, ремі́ння) див. де́рти;

(6) Дух спусти́ти <заст. Пусти́тися ду́ху> – умерти.

Іван як хватоне царя Ірода, .. так цар Ірод і дух спустив (з казки);

Схватив його за чуб рукою, Меч в серце засадив другою, Волсент і духу тут пустивсь (І. Котляревський);

– Ой, лишенько... умираю! – скрикнула Явдоха та й дух спустила (Панас Мирний);

Бийте, поки спустить дух! (І. Франко);

Сказав – і спустив дух, хоч на Апсиха й не переставав дивитися скляними вже очима (Д. Міщенко);

Збува́ти (спуска́ти) / збу́ти (спусти́ти) з рук див. збува́ти;

(7) На пожа́р спуска́ти – палити, спалювати.

А галеру на пожар спускали (Сл. Б. Грінченка);

Не зво́дити (не спуска́ти, не зніма́ти і т. ін.) оче́й (по́гляду) див. зво́дити;

(8) Не спуска́ти з ду́мки кого, що – постійно, весь час думати, не забувати про кого-, що-небудь.

Співаючи тих пісень, вони не спускали з думки тих молодих студентів, котрі так довго бігали слідком за ними (І. Нечуй-Левицький);

(9) Не спуска́ти з рук кого – дуже пильно, дбайливо доглядати, пестити (дитину).

Мартин дуже всіх дітей жалував; коли малими були.., з рук бувало не спускає, – і матері не треба (Грицько Григоренко);

Вночі, коли дитина плакала, Мирон не спускав Максимчика з рук та співав йому пісні (М. Зарудний);

(10) Не спуска́ти / не спусти́ти о́ка (оче́й) з кого – чого:

а) постійно пильно дивитися на кого-, що-небудь.

Маруся їхала конем. Була змучена і фізично, і морально. Опришок не спускав з неї ока (Г. Хоткевич);

б) милуватися ким-, чим-небудь, задивлятися на когось.

За що вони [люди] тепер мене В палатах вітають, Царівною називають, Очей не спускають З мого цвіту? (Т. Шевченко);

Маковей, сам того не помічаючи, весь час не спускав очей з Ясногорської (О. Гончар);

Оче́й не спусти́ти.

Очей з неї [Галі] не спустить [офіцер], і що розказував Олексієві, забуде, замовчить; а коли Олексій що розказує, то він і не чує нічого (Г. Квітка-Основ'яненко);

в) постійно наглядати, стежити, спостерігати за ким-, чим-небудь.

Боячись, як би під впливом лихих чуток і розмов покоївка чогось не накоїла, Уляна Григорівна наказала Христині не спускати ока з Наталки (С. Добровольський);

Я ступаю крок убік, але не спускаю ока з мого переслідувача: він такий самий крок – до останнього вагона (Р. Іваничук);

– Бачу, не спускає з тебе очей, – вела своє мати, – за кожним ступнем стежить. Мабуть, цариця наказала так робити, ніби не радник, а, прости Боже, зрадник,.. недобра то людина, чує моє сердце (М. Лазорський);

– З кузні треба не спускати очей, щоб наші плуги не останніми плентались у зведеннях (М. Стельмах);

Не спуска́ти з оче́й кого, рідше що.

Немає Мотрі спокою й у церкві: і там її не спускають з очей (Панас Мирний);

– Додому втрапиш відтіль, Олексієчку? – зітхнула мати. – Втраплю, мамо. – Чому не втрапити, втрапить, – прогув, як джміль, присадкуватий орач у доброму кожусі .. – Треба брати все по сонцю, а вночі не спускати з очей Чумацького Воза, тільки забирати все ліворуч (М. Лазорський);

г) приділяти постійну увагу чому-небудь.

Знаменно, що на всіх етапах свого творчого розвитку Рильський не спускав з ока питань краси і з неабиякою мужністю захищав свої погляди (С. Крижанівський);

Опусти́ти (спусти́ти, поту́пити, поста́вити, встроми́ти, ври́ти і т. ін.) / опуска́ти (спуска́ти, ста́вити, встромля́ти, врива́ти і т. ін.) о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) [в зе́млю (додо́лу)] див. опуска́ти;

Пусти́ти (спусти́ти) / рідше пуска́ти (спуска́ти) ю́шку (кров, крови́цю, мазку́) [з но́са] див. пуска́ти;

Скла́вши (згорну́вши, спусти́вши і т. ін.) ру́ки див. склада́ти;

(11) Спуска́ти / спусти́ти го́лову – те саме, що Ві́шати / пові́сити го́лову (див. ві́шати).

– Це я, бариня, украла, – спускаючи голову, тихо якось прошепотіла Марта (Панас Мирний);

Вона йому в вічі заглядає, а він голову спустив – сумує (Марко Вовчок);

(12) Спуска́ти / спусти́ти на га́льмах – пом'якшувати, полегшувати перебіг чого-небудь або втручаннями припиняти щось (перев про якусь справу).

Але назагал люди адаптувалися вже й до цієї трагедії .. тепер уже дивляться без емоцій, що й дасть прокуратурі можливість замотати цю справу, заплутати і спустити на гальмах (Л. Костенко);

Всі ж вважають, що журналюги бабло лопатами гребуть. Додуматися легко... – Ти почекай, ще не все. У мене підозра є одна. Справу цю від самого початку хочуть спустити на гальмах (А. Кокотюха);

(13) Спуска́ти / спусти́ти ру́ки – те саме, що Опусти́ти / опуска́ти ру́ки (див. опуска́ти).

– Ви сидите собі, спустивши руки, та й граєте ідилію з селянами (І. Франко);

(14) Спуска́ти / спусти́ти тон (то́на), рідко – говорити спокійніше, стриманіше.

Ся одсіч була така різка та енергійна, якої, видно, добродій “старий” не сподівався, бо він якось одразу спустив тона і постарався звести розмову на жарти (Леся Українка);

(15) Спусти́вши рука́ва (рукави́):

а) (зі сл. працюва́ти.) без охоти, без старання.

– Я, знаєте, не люблю працювати абияк, спустивши рукава (Ю. Збанацький);

б) (зі сл. жи́ти.) безтурботно, нічого не роблячи.

До кого ж ласкава ся доля лукава, Такий живе, як сир в маслі, спустивши рукава (Пісні та романси..);

(16) Спусти́ти з о́ка (з оче́й) кого – на якийсь час перестати стежити, наглядати за ким-небудь.

Ключар удає, ніби спустив її з очей, і звертається до інших (Леся Українка);

А нуте, нуте, чого стали? – гукнула панська ключниця. – Оце така робота? Аби вас з очей спустить, то вже й шабаш? (Олена Пчілка);

(17) Спусти́ти шку́ру (шкі́ру, сім шкур і т. ін.) з кого і без дод. – нещадно побити, відшмагати або суворо покарати кого-небудь.

– Вилазь, собачий сину! Шкуру спущу! – чоботиська батька перед підпіччю незграбно затупали. Голос його з-поза заціплених зубів виривається. Шипучий якийсь (У. Самчук);

– Гляди ж мені, Семене, коли програєш – шкуру спущу! (А. Шиян);

А моя [мама] завжди обіцяла спустити з мене сім шкур (В. Собко);

– У мене он брат: самопалом замалим очі не вибив! Тато із нього сім шкур спустили, а він знов за своє (А. Дімаров);

Поспуска́ти шкі́ру.

Але третього дня ввечері уперше забалакав батько: – Понадувались. Образив. Немилосердний. Що ви там собі не думайте, але коли мені не шануватиметесь, то шкіру з вас поспускаю (У. Самчук).