стверджувати

СТВЕ́РДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., СТВЕ́РДИТИ, джу, диш, док.

1. що. Робити непохитним, усталювати, остаточно встановлювати що-небудь.

Вони [підпільники] знали, що недаремно прожили на світі, що своєю смертю вони стверджують життя (Д. Бедзик);

[Журейко (хмуро):] Раніш ніж храми будувать святі, Годиться правду ствердити в житті (І. Кочерга).

2. що, а також про що, із спол. що. Упевнено висловлювати що-небудь, запевняти в чомусь.

– Тільки несумлінна людина може стверджувати, що в нас хтось виступає проти вирубування лісу .. Рубати ліс треба і бажано. Але як рубати, скільки рубати і де рубати – ось питання (М. Чабанівський);

– Я боюсь, – оглянувся навкруг і зашепотів імператор, – що ми не знаємо цього народу. Русь, як ми думаємо й скрізь стверджуємо, це – багатоплемінний варварський народ, раби (С. Скляренко);

Шнурре стверджував про первісно близький зв'язок мистецтва катакомб з язичеським малярством епохи імператорів (П. Загребельний);

Є життя цехів, тісних майстерень, гарячих ливарень, життя і праця людей серед степів і лісів. Я не лякаю ним, я лиш стверджую, що кожна наша молода людина повинна знати справжнє трудове життя (А. Хорунжий);

// без дод. Відповідати ствердно, говорити ствердним тоном.

– Вишневий цвіт! – здивовано і вражено виривається в Лісовського. – Вишневий! – стверджує Стадницький (М. Стельмах);

– Ми, Петер, ще зустрінемось... товаришами, – не то запитую, не то стверджую я (П. Колесник);

– А в мене є дружок. Теж вірші пише. Толя Дробот. Я вас познайомлю з ним. – Дружок чи друг? – Друг! – гаряче ствердив Марат (С. Журахович).

3. що. Доводити, підтверджувати достовірність, правильність чого-небудь.

Його спогади ще і ще раз стверджують спільність розвитку театральних культур двох братніх народів – російського та українського (з мемуарної літ.);

Вся поведінка Грицька, його ставлення до неї мовби стверджували його запевнення (А. Головко);

Ретельні дослідження археологів, які знайшли на місці скіфських і старослов'янських стоянок деревне вугілля, стверджують слова Геродота. Тут були ліси (С. Журахович);

Озирнувся [Скшетуський] навколо – ряд усміхнених загадковою посмішкою облич ствердив його догадку (Іван Ле);

// також із спол. що. Визнавати правильність, достовірність чого-небудь.

Відомості, здобуті від балакучої панни Нонни, стверджували й новаки, які нерідко попадали в нашу камеру (Ю. Збанацький);

Прикликаний четвертого дня лікар міг тільки ствердити, що його наука не придасться тут ні на що і що для хорої немає ніякої надії (І. Франко);

Вона може ствердити: ніхто поганого слова про них не скаже (К. Гордієнко);

Начальник водгоспу ствердив ці міркування (Іван Ле);

// Бути, служити доказом істинності, достовірності чого-небудь.

Обережно витягнув він пожовклий пергамент. Це був привілей, виданий його батькові від короля Зигмунда-Августа, що стверджував його шляхетські права і власність на землю (З. Тулуб);

Це було посвідчення, видане вільнонайманій лікарці А. С. Хохол, яке стверджувало, що її відряджають в діючу армію (С. Голованівський);

// перев. док. Підкріпити чим-небудь обіцянку, клятву, сказане і т. ін.

Всіх опанував піднесений настрій від радісного передчуття діяльності. – Але конкретніше, – сказала Ляля. – Прошу до стола. Розподілимо обов'язки і ствердимо підписами (О. Гончар);

Ствердити клятву чесним словом.

4. що. Офіційно схвалювати, визнавати остаточно встановленим що-небудь; затверджувати.

– Оцим рахунком, коли його ствердять у столиці, зразу переполовиниться гласних від мужиків. А як їх зменшиться, то тоді і нашому братові дворянинові, – казав Лошаков, – буде більший простір у земських справах (Панас Мирний);

Технічна рада ствердила Павлові розрахунки. В Центральному управлінні теж схвалили їх (Ю. Мушкетик).