стинати

СТИНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., СТЯ́ТИ, ЗІТНУ́ТИ, зітну́, зітне́ш, рідко ЗОТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що.

1. Ріжучи, відокремлювати що-небудь від чогось (перев. верхню частину); зрізувати.

Дорослі з піснями стинають стиглі кетяги [винограду] в коновки та носять до бочки (М. Коцюбинський);

Улянка гострим .. ножем стинає верхню покришечку, а тоді переверне маківку над мискою, і жодне зернятко в неї не загубиться (О. Донченко);

Руки наші не омліють, Скосим луг бігцем. Лиш тоді відпічнемо [відпочинемо], Як травицю зітнемо (І. Гушалевич);

Знає той колос, стебло і лушпина, Що, як доспіє зерно золоте, Серп їх нещадний зітне і змете (І. Франко);

// Те саме, що зру́бувати.

Сім літ Сокира божа ліс стинала (Т. Шевченко);

Подумав, що відколи живеш [Іване] отут, під лісом, то ще не бачив, щоб жінки самі дуба стинали (Ірина Вільде);

Родим метнувся в перелісок, змахнув широким своїм мечем, стяв товсте молоде деревце (П. Загребельний);

Як дерево зітнуть, кожний тріски збирає (прислів'я);

// Збивати різким ударом, пострілом.

Візьме [Мирон] прутик, швякає по повітрі або стинає головки з будяків та ластів'ячого зілля (І. Франко);

Тонна бомба рознесла вщент будинок, стяла вогненною косою й спопелила весь густий сад (В. Кучер).

2. перен., рідко. Знищувати, убивати кого-небудь.

Нас [будяків] переслідують, стинають, Уперто нас за хопту мають (І. Франко);

Хто перший ворога зітнув, Якого краю діти? (П. Грабовський);

Нечутна куля, куля мовчазна Бійця в бою знаходить, щоб зітнути (Л. Первомайський).

(1) Стина́ти / стя́ти (зітну́ти) го́лову кому – відрубувати голову кому-небудь; убивати.

Як стріла, він вороним У боях літає, І, як лозу, ворогам Голови стинає (з думи);

Вояки стинали втікачам голови (Олесь Досвітній);

Кинувся [Єремія] в битву, махав шаблею і стяв не одну буйну козацьку голову (І. Нечуй-Левицький).

СТИНА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., СТЯ́ТИ, ЗІТНУ́ТИ, зітну́, зітне́ш, док., що.

Щільно з'єднувати, сильно притискувати одне до одного; зводити.

Дівчина аж кулачки стинала, радісно нетямлячись (О. Гончар);

// Вкривати, сковувати льодом (річку, озеро і т. ін.).

Підгірські річки і потоки Мороз стяв ледом [льодом] аж до дна (І. Франко).

(1) Стина́ти / стя́ти (зітну́ти) зу́би:

а) сильно стискувати зуби, виявляючи цим лють, роздратування, досаду, розпач.

Галя в розпачі обливалася слізьми, а Уралов, стинаючи зуби, кидався з кутка в куток (О. Гончар);

б) (тільки док.) умерти.

Почувши ще й це, Тимоха рясу з себе [скинув], щоб не заважала, та тоді вже як махнув під бік, то стара й зуби стяла (А. Свидницький);

Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну, .. як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш (І. Котляревський).

СТИНА́ТИ³ див. стена́ти².