стирчати
СТИРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.
1. Стояти, різко виділяючись на поверхні чого-небудь; виступати, видаватися вперед, угору; розташовуватися сторч.
Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить (прислів'я);
Повитикались .. скелі з водної глибини і стирчать, неначе вартова сторожа (О. Стороженко);
Де-не-де поплелося перше огудиння, .. сояшнички [соняшнички] молоденькі стирчать по межі (Г. Хоткевич);
На вулиці було порожньо й тихо, одна тільки постать в теплій хустці йшла з відрами на коромислі до криниці, над якою стирчав журавель (П. Панч);
Спересердя Твердохліб рвучко повернувся і зачепився за цвях, що стирчав у стіні (А. Хижняк);
// Не прилягати щільно до чого-небудь, а підніматися сторч; настовбурчуватися.
Незграбно на всі боки стирчав і оддувався на їй недоладно вдягнутий кольоровий крам (С. Васильченко);
Здоровенні чорні вуса звисали йому аж на груди, а над чолом стирчала коротка чорна чуприна (І. Франко);
Блакитні очі всміхалися, світле волосся стирчало над квадратним лобом (О. Копиленко);
// Висовуватися, виставлятися звідки-небудь якоюсь частиною.
Кінець рушниці стирчав у нього при боці (М. Коцюбинський);
Крізь мисливську сітку де-не-де стирчить сухе пір'я дичини (М. Рильський);
Носом сопів на лежанці Демид. З-під рядна струпуваті ноги стирчали (П. Тичина);
// Надто видаватися, виступати наперед або назовні (про окремі частини тіла).
Од болісті вона зовсім звелась: щоки, рот та очі її запались, а ніс, підборіддя та чоло стирчали жовті (Грицько Григоренко);
З вузьким чолом і з костистими вилицями [чоловік]. Ті вилиці стирчали йому попід очима, завбільшки з кулачок малої дитини (Л. Мартович);
Обличчя [у дівчини] замурзане, зуби ненатурально стирчать (Ю. Яновський);
Аврельця теж .. поправилась. Бодай на спині не стирчали тепер в неї лопатки, ніби цурупалки обламаних крил (Ірина Вільде);
// Міститися, бути розташованим, виділяючись серед навколишнього простору або з-поміж чого-небудь.
Село було степове; .. коло хат стирчали хліви з високого очерету, вкриті зверху очеретом (І. Нечуй-Левицький);
У відчинених навстіж дверях кімнати видно постаті військових і між ними стирчить стрижена їжачком голова Яцуби (О. Гончар).
2. Міститися на чому-небудь, десь (про предмети, недоладно розміщені або недоречні у цьому місці).
На дворі проти самісінького вікна стирчав .. візок (І. Нечуй-Левицький);
На голові [у Гриця] стирчить якась лиса-прелиса шапка (Ю. Збанацький).
3. перен., розм. Бути присутнім, перебувати де-небудь (про недоречне, небажане або постійне, бридливе перебування кого-небудь десь).
Сніги впали великі, і Андрій радо прокидав од порога до воріт стежку. Воно усе ж робота, та й не мусить чоловік вічно стирчати в хаті, де світить порожнім оком голод (М. Коцюбинський);
Помічала стара якусь особливу увагу до свого двора: все на вулиці стирчить хтось із панських слуг (Г. Хоткевич);
Професор довго стирчав на терасі. Обіпершись руками об поруччя й поблискуючи лисою головою, він пильно дивився на шпичасті горби лівого берега (Г. Коцюба);
Ох, і ловилися ж прокляті коропи В те літо пам'ятне .. Аж збився зовсім був з житейської тропи Дідок один чудний, що з торбою при боці В воді весь день стирчав (М. Рильський);
// зневажл. Постійно працювати, довгий час займатися чим-небудь.
[Храпко:] Знаєте: я давно про вас думав... чого, думаю, такому талановитому чоловікові та при такому ділі стирчати? Що з того учительства? (Панас Мирний);
Треба вириватися звідси. Вже третій рік на заводі Мальований, вистачить з нього, набридло в цеху стирчати (А. Хижняк).
◇ Ду́мка [гвіздко́м] стрими́ть (стирчи́ть, сиди́ть і т. ін.) у голові́ (рідко у голі́воньці) див. ду́мка;
(1) Стирча́ти (стримі́ти) спи́чкою (більмо́м) в (на) о́ці (в (на) оча́х) перев. у кого, кому і без дод.:
а) дратувати кого-небудь, набридати комусь своєю присутністю, наявністю і т. ін.
Уже давно вона [комора] стирчить спичкою в оці (Панас Мирний);
Михайло рубав дрова у дровітні, щоб не стирчати більмом у Юлки на очах (М. Томчаній);
б) турбувати, тривожити кого-небудь, викликати переживання, неспокій і т. ін.
Та земля Притичина не одну вже ніч не давала йому спати, болячкою у серці сиділа, спичкою в оці стриміла (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- стирчати — стирча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- стирчати — Стовбичити, (- волос) настовбурчуватися; (з чогось) витикатися; (на голові) сидіти; (над душею) стояти, виснути (вдалині) стриміти, височіти. Словник синонімів Караванського
- стирчати — стирча́ти: ◊ стирча́ти як ви́лка в то́рті ірон. 1. бути недоречним, зайвим у даній ситуації, почуватися невпевнено (ст): – Як пройшла нарада? Чого вас викликали, щось питали? – Та де! Якісь дрібні чвари між “грубою рибою”. Лексикон львівський: поважно і на жарт
- стирчати — -чу, -чиш, недок. 1》 Стояти, чітко вирізняючись на поверхні чого-небудь; виступати, видаватися вперед, угору; розташовуватися сторч. || Не прилягати щільно до чого-небудь, а підніматися сторч; настовбурчуватися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стирчати — ду́мка гвіздко́м (коло́м) стрими́ть (стирчи́ть, сиди́ть і т. ін.) у голові́ у кого, чиїй і без додатка. Хто-небудь весь час думає про щось. Гвіздком стирчала там (у голові) одна думка .. Фразеологічний словник української мови
- стирчати — НАСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ (НАСТОБУ́РЧУВАТИСЯ рідко) (про волосся, шерсть, щетину, пір'я — підніматися, ставати сторч), ВІДСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ (ВІДСТОБУ́РЧУВАТИСЯ рідко), НАЇЖА́ЧУВАТИСЯ, НАЇ́ЖУВАТИСЯ (про коротке або колюче волосся, шерсть і т. ін. Словник синонімів української мови
- стирчати — Стирча́ти, -чу́, -чи́ш, -ча́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- стирчати — СТИРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. Стояти, різко виділяючись на поверхні чого-небудь; виступати, видаватися вперед, угору; розташовуватися сторч. Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить (Укр.. присл.., 1963, 132); Повитикались.. Словник української мови в 11 томах
- стирчати — Стирча́ти, -чу́, -чи́ш гл. Торчать. Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить. Ном. № 2472. Словник української мови Грінченка