строкар
СТРОКА́Р, я́, ч., іст.
Робітник, що працював по найму, перев. під час польових робіт, у приватному господарстві.
Закувала зозуленька, Кує вона, кує... Позволь, мати, розказати, Як строкар бідує (з народної пісні);
Побрів [Авдюк] у польські Карпати, між панську худобу. В найми!.. Строкарем!.. (В. Бабляк);
– Куди шматок хліба не пожене чоловіка, – вслід переселенцям, ні до кого не звертаючись, промовив Лесь Якубенко, думаючи і про чужі і про свої шляхи строкаря (М. Стельмах).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- строкар — строка́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- строкар — -я, ч., іст. Робітник, що працював за наймом, перев. під час польових робіт, у поміщицькому або куркульському господарстві. Великий тлумачний словник сучасної мови
- строкар — СТРОКА́Р, я́, ч., дорев. Робітник, що працював по найму, перев. під час польових робіт, у поміщицькому або куркульському господарстві. Закувала зозуленька, Кує вона, кує… Позволь, мати, розказати, Як строкар бідує (Укр.. лір. Словник української мови в 11 томах