сумління
СУМЛІ́ННЯ, я, с.
Усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; совість.
Хто сумління не має, той правди не знає (прислів'я);
Актриса не почувала за собою ніякої вини. Адже вона нічим не забруднила своє сумління, її ніщо не зв'язувало з фашизмом (В. Собко);
– Я зробив не більше того, що веліло мені моє сумління інженера (Ю. Шовкопляс);
* Образно. Учителько провінціальна! Нині, І завжди, і навіки ти живеш, Бо ти – сумління, що горить в людині (М. Рильський);
// чого, чиє, перен. Найчесніший, найсправедливіший, найвідповідальніший представник певного колективу, суспільства і т. ін.; живе втілення чесності, порядності.
В поводженні з товаришами він був рівний, надійний, дівчата називали його сумлінням факультету (О. Гончар).
Май (ма́йте) сумлі́ння див. ма́ти²;
Обтя́жувати своє́ сумлі́ння див. обтя́жувати;
(1) Сумлі́ння му́чить / заму́чить кого – хтось не може (не зможе) позбутися докорів власного сумління, гірко кається (буде каятись) у заподіяному.
Як його [труп] стріне панна Анеля?.. її замучить сумління (М. Коцюбинський).
◇ Втра́тити (розгуби́ти) сумлі́ння (со́вість) [й честь] див. утрача́ти;
(2) Для заспоко́єння (очи́щення) сумлі́ння – те саме, що Для очи́стки со́вісті (див. очи́стка).
Політик говорив ніби до товариства, а властиво для заспокоєння свойого [свого] сумління (І. Франко);
(3) Заговори́ло (проки́нулось) сумлі́ння у кого, у кому – те саме, що Заговори́ла (проки́нулася) со́вість (див. со́вість);
Залиша́ти (лиша́ти) / зали́ши́ти (лиши́ти) на сумлі́нні (на со́вісті) див. залиша́ти;
З чи́стою (спокі́йною) со́вістю; з чи́стим (спокі́йним) сумлі́нням див. со́вість;
Іти́ / піти́ на компромі́с із вла́сним сумлі́нням (вла́сною со́вістю) див. іти́;
Іти́ / піти́ про́ти вла́сного (свого́) сумлі́ння (про́ти вла́сної (своє́ї) со́вісті) див. іти́;
(4) [Лежи́ть] на сумлі́нні кого, у кого, чиєму – те саме, що [Лежи́ть] на со́вісті (див. со́вість).
Чому не смієшся ніколи? Чи, може, лежить який гріх Великий на тво́їм сумлінню [сумлінні]..? (І. Франко);
Кров, яку пролили ми з тобою в бою, На сумлінні у ворога – знаю (Л. Первомайський);
Лиши́тися на сумлі́нні див. лиша́тися;
Му́ки (до́ко́ри, до́кі́р, гризо́ти, гризо́та) со́вісті (сумлі́ння) див. му́ка;
Нема́є (нема́) ні со́рому (ні че́сті), ні со́вісті (ні сумлі́ння) див. нема́;
Не мати ні со́рому (че́сті), ні со́вісті; Не мати ні со́рому (че́сті), ні сумлі́ння див. ма́ти²;
(5) Нечи́сте сумлі́ння – те саме, що Нечи́ста со́вість (див. со́вість).
Правду мовити – мене таки дуже турбує, як ти доїдеш. Особливо моє нечисте сумління докучає мені тепер (М. Коцюбинський);
Чорні руїни гнітили, як нечисте сумління (М. Коцюбинський);
Со́вість (сумлі́ння) му́чить (гризе́, пече́) див. со́вість;
Ста́ло (ста́не) сумлі́ння див. става́ти;
Хроба́к сумлі́ння див. хроба́к;
Як вели́ть (підка́зує, нака́зує і т. ін.) со́вість (сумлі́ння) див. со́вість.
Значення в інших словниках
- сумління — сумлі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- сумління — Совість, п-о моральні принципи <�погляди, переконання>; ФР. честь <н. втратити сумління>; (доби, хто) найчесніша особа. Словник синонімів Караванського
- сумління — [сумл’ін':а] -н':а, р. мн. -л'ін' Орфоепічний словник української мови
- сумління — Без сумління чоловік Байдужий на чуже горе й кривду. Взяв його на своє сумління. Скривдив або убив і відповість перед Богом. Водою ідо хочеш, лиш сумління не сполочеш. Значіння, як і сказано. Нема нічого тяжчого, як тяжке сумління. Приповідки або українсько-народня філософія
- сумління — -я, с. Усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; совість. || чого, чиє, перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сумління — з чи́стою (спокі́йною) со́вістю; з чи́стим (спокі́йним) сумлі́нням. Будучи переконаним у своїй правоті; не відчуваючи гризоти, сорому і т. ін. Піти б у школу та сказати: “Ось я вернувся й на минулому ставлю хрест!... Фразеологічний словник української мови
- сумління — СУМЛІННЯ (добросовісність) — поняття етики, що відображає ставлення індивіда до праці, до виконання своїх обов'язків перед суспільством (середовищем, релігією, професією, сім'єю)... Філософський енциклопедичний словник
- сумління — СУМЛІ́ННЯ (усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством), СО́ВІСТЬ. — Паничі женяться не по любові, а задля грошей!.. Словник синонімів української мови
- сумління — Сумлі́ння, -ння, -нню, на -нні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сумління — СУМЛІ́ННЯ, я, с. Усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; совість. Хто сумління не має, той правди не знає (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах
- сумління — Сумлі́ння, -ня с. Совѣсть. Ну, яке його сумління: рискаль украсти і казати що це мій. Камен. у. Хто чисте сумління має, той спокійно спить лягає. Ном. № 4435. Постава свята, а сумління злодійське. Ном. №178. Словник української мови Грінченка