сінник

СІННИ́К, а́, ч.

1. Повітка, намет або приміщення над стайнею чи скотарником для зберігання сіна.

– Приходжу у двір – уже в хаті не світиться. Так я, щоб не турбувати тебе, і пішов у сінник спати (Панас Мирний);

Спати поклали поета на сіннику, на свіжому запашному сіні, і, зарившись у нього, Тарас Григорович одразу міцно заснув (З. Тулуб);

Сіно та інші грубі корми зберігають на горищах і спеціальних сінниках (із журн.).

2. Матрац, набитий сіном або соломою.

Вона спить на землі, на сіннику, без подушки, поклавши тілько якесь шмаття під голову (І. Франко);

[Анна:] Був обшук. Навіть солому з твого сінника витрусили (Я. Галан);

– Ото буде ваше ліжко, – тихо пояснив учитель, показуючи на дощатий тапчан з сінником, застелений чистим ряденцем (В. Кучер);

Дерев'яне високе ліжко з горбатим сінником було схоже на верблюда, і лежати на йому [ньому] треба було так само непорушно, як сидіти в човні (В. Винниченко).