сіно
СІ́НО, а, с.
1. Скошена і висушена трава, яка йде на корм худобі.
Пахне сіном серед луки, Розлягаються пісні: Грабельки побрали в руки Молодиці голосні (П. Грабовський);
У стайні хрумають коні смачне степове сіно (Панас Мирний);
– Спати будеш у хижці чи в клуні на сіні? – В клуні (М. Стельмах);
* Образно. Матюха галантно розкланювався з дамами своєю копицею сіна. Шумно тиснув руку чоловікам (А. Головко);
* У порівн. Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Яновський);
// Трава, признач. для заготівлі такого корму.
Остап косив у писаря сіно (Панас Мирний);
В результаті поліпшення луків підвищилася врожайність сіна (із журн.).
2. тільки мн. сіна́, і́в. Луки з ростучими на них травами; сама трава, яку косять для корму худобі.
Хмара. . пустила в одповідь вогняну стрілу .. – Нещастя! – стиснула руки Палагна, – чисто виб'є сіна... (М. Коцюбинський);
Одспівала коса моя, Сохнуть теплі сіна́. Переходжу лісами я – Тишина, тишина... (М. Рильський);
– Я думаю завтра вже почать косовицю. За Ташанню вже сіна готові (Григорій Тютюнник).
◇ За сім вовкі́в копи́ця сі́на показа́лася див. копи́ця;
І ко́зи си́ті, і сі́но ці́ле див. коза́;
(1) Шука́й го́лку в сі́ні (д) див. шука́ти.