товпитися

ТО́ВПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. то́впляться; недок.

1. тільки мн. Скупчуючись в одному місці, збиваючись докупи, створювати натовп, юрбу; стояти, топтатися натовпом, юрбою.

Серед клуні дружки почали танці. Коло обох широких дверей товпилась велика сила народу з цілого села (І. Нечуй-Левицький);

На рогах ринку товпилися купи народу, гомоніли промови, лунали голосні оклики (І. Франко);

Хлопці й дівчата, що стояли в хаті, сиділи на лавках і товпилися в сінях, тихо гомоніли (В. Кучер);

Знайомі Килигеєві дядьки в кудлатих чабанських шапках товпляться край дороги (О. Гончар);

* Образно. Я ще раз глянув на чудовий амфітеатр гір: гори товпились кругом могили (І. Нечуй-Левицький);

// перен. Виникати, з'являтися безладно у великій кількості (про думки, плани, мрії і т. ін.).

Думки за думками, невеселі, образливі товпилися в його голові й давили одна другу (С. Васильченко);

Яшка замовкає, озираючись. В його голові товпляться плани – один фантастичніший од другого – бігти, стріляти, рятуватися! (Ю. Яновський).

2. Ходити, рухатися на невеликому просторі близько один від одного, торкаючись, штовхаючи один одного.

Скрізь народ товпиться; під боки його штовхають; неборак тілько сопе! (П. Куліш);

Біля кліті було, як завжди, ясно, світло, привітно. Тільки робітники напружено товпилися, збившись поміж вагонеток, і намагалися бочком, один поперед одного, протиснутись уперед, ближче до кліті (Олесь Досвітній);

Зараз ця фотокартка ходила в бійців по руках. Біля столу аж товпляться. Усім хлопець подобався дуже (А. Головко);

Люди товпилися біля автобусної каси (М. Томчаній);

// Іти кудись, до чогось купою, натовпом або рухатися в натовпі, натовпом.

Машина свистить, і ми товпимось до вікна. Це наш роз'їзд, треба вилазити (М. Коцюбинський);

[Ключар:] Не товптесь! Я казав вам: по черзі! Не всі гуртом! Гей, вижену назад! (Леся Українка);

Всі товпляться туди [на майдан], і кожний хоче в сотий раз щось почути (Ю. Яновський);

З криком, галасом і сміхом всі товпилися швидше геть (Ю. Смолич).