топити

ТОПИ́ТИ¹, топлю́, то́пиш; мн. то́плять; недок., що і без прям. дод.

1. що, у чому, чим і без дод. Розпалювати й підтримувати вогонь у печі, грубці і т. ін.

Розібралась [Маруся], роздяглась, давай піч топити і вечерять наставляти (Г. Квітка-Основ'яненко);

Вона була гірше наймички; вся важка робота була на їй: і в печі топила, і воду носила, Горпина ж тілько коштувала, чи смачне вариво (Панас Мирний);

Катря сидить біля грубки на ослінчику, топить (С. Васильченко);

Біля залізної пічки сиділи Котигорошок, Мишко Цимбал, Стьопа Шандрук і топили сухим бур'яном (О. Донченко);

В хаті холодно. Ще грубки не топили. Тому, як дмухнути, – пара сивенька з рота (А. Головко);

В селі моєму топлять: Ясні дими стоять, І пахощі картоплі Дітвору веселять (М. Рильський).

2. перев. з дієсл. варити. Палити дрова, солому і т. ін. в печі, плиті для приготування їжі.

– А я, – каже [кума], – почула, догадалася, що се ви... Мабуть, втомилися. Може, голодні? А я сьогодні й не топила! Чим прийматиму? (Марко Вовчок);

Приходжу я додому, а хазяїни ждуть мене з базару. Не топили й не варили (І. Нечуй-Левицький);

Прийшов бурлак та до хати, Чи нема що вечеряти? Господиня не топила, Вечеряти не варила (І. Франко);

Збіжжя – на горище, дітей на піч, від столу до порога настеляють дошки .. і так живуть [мешканці Криничок], не топлячи, не варячи, доки річка вгамується, доки повінь спаде (О. Гончар).

3. Обігрівати (приміщення), розпалюючи й підтримуючи вогонь у печі, грубці і т. ін. або включаючи опалювальну систему; опалювати.

Клим хати не топив і дві зимі [зими] й дві літі [два літа], Від того, бач, що дорогі дрова; І Клим мій одубів... (Л. Боровиковський);

Пані Констанція має свої фантазії – в неї топлять соломою (М. Коцюбинський).

ТОПИ́ТИ², топлю́, то́пиш; мн. то́плять; недок., що.

Нагріваючи, робити м'яким, рідким.

З тіста бгали [дівчата] шишечки; Оливо топили (Л. Боровиковський);

Вона, ота Урака, Біля коминка присіла Вкупі з сином, з тим Ласкаром, Топлять олово, ллють кулі (Леся Українка);

Весняне сонце ясніло у всій красі, топило сніги, сушило болота і втискалося до кожного кутика, .. будило найменшого черв'ячка, найдрібнішу мушку до нового життя (Н. Кобринська);

На деяких вулицях міста топили у великих казанах смолу і заливали нею вибоїни в тротуарах (М. Томчаній);

* Образно. І щось у грудях топить лід В любові несказанній, і я дивлюсь тобі услід, Як сонце в день останній (Т. Масенко);

// Добувати плавленням; виплавляти, витоплювати.

– Я керую великим комбінатом. Ми топимо чавун і варимо сталь (Н. Рибак);

– На завод піду, алюміній буду топити (Г. Коцюба).

ТОПИ́ТИ³, топлю́, то́пиш; мн. то́плять; недок., кого, що і без дод.

1. Силою занурюючи в воду, змушувати опускатися, падати на дно; затоплювати.

Броньові кораблі там на морі – реквієм для піратів морів, тих, що вміють топити та бити лиш беззбройних (В. Сосюра);

[Балтієць:] Щоб не дісталась могутня зброя – Чорноморська ескадра – в руки ворога, треба негайно топити бойові кораблі (О. Корнійчук);

// Покриваючи хвилею, заливаючи водою або кидаючи, затягаючи у воду людину, тварину, змушувати тонути.

[Співець(кидається до Тірци, за ним юрба розбуджених людей):] Та я ж тебе, злочиннице, втоплю! [Юрба:] Топіть її! топіть! Вона посміла втопити наші святощі сіонські (Леся Українка);

[Дівчата:] Прощавайте, соколи наші .. Нехай вас сонце не пече, нехай вас дощі не мочать, нехай вас море не топить (С. Васильченко);

– Божевільний, що ти робиш? Мого чоловіка... Не смій! Не смій топити! Але Прохор знову пірнув під воду і, вхопивши Карпа за ногу, потягнув у глибину (А. Шиян);

– Топіть їх, клятих шкідників [жучків кузьки], топіть! (О. Донченко);

* Образно. Правда з моря вирятовує, а неправда в калюжі топить (Номис).

2. в чому, перен. Заглушати, тамувати в собі думки, почуття, переживання, зазнаючи знегод, горя і т. ін.

Роби на других дні та ночі, На хвилю праці не заспи; А візьме сум, заплачуть очі, – У чарці горенько топи... (П. Грабовський);

Тож у горілці здебільшого топили [селяни] тоді свої численні біди, своє безземелля, образи та кривди (Є. Кротевич).

3. Заливати, покривати (про воду, хвилю і т. ін.).

* Образно. Вівса, пшениці, ячмені – все це зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон (М. Коцюбинський);

У старовину, як води в річці було мало, то й в балці сухо було; а як її більшало в річці, то вона заливала й балку, а в великі дощі розливалася широко й далеко по степу, топлячи хліб (Б. Грінченко).

4. перен., розм. Ставити кого-небудь у безвихідне становище, робити когось до краю нещасним.

Вийшов батько двері одчиняти, я йому в ноги кланяюсь та плачу: – Татоньку ріднесенький, не топіть своєї дитини! (Марко Вовчок);

– Може, в йому обрік грає, бо він багатого батька син. Може, цей обрік переграє в йому, і він осядеться. Тоді я прийму його за зятя .. Хіба я не мати, щоб топила свою дочку? (І. Нечуй-Левицький);

– Дочка, звісно, не хотіла [заміж], цілий тиждень від заручин до весілля все було плаче та просить: “Матіночко рідна, не топіть ви моєї головоньки!” (Леся Українка);

// Зводити наклеп на кого-небудь; обмовляти, видавати когось.

– На каверзи пускаєшся, п'янице? Не тілько себе губиш – других топиш! (Панас Мирний);

Шугалія сподівався на його підтримку, а коли Перегуда умив руки, то Пилип, видно, плюнув на все й почав топить [на суді] і його (В. Кучер).

◇ (1) Лій топи́ти з кого – мордувати кого-небудь, знущатися з когось.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх [батьків], бувало, й лій топили (Т. Шевченко);

(2) Топи́ти го́ре в горі́лці (на дні пля́шки) – полегшувати тяжкі переживання надмірним уживанням алкогольних напоїв.

Поки брови не злиняли, поки личко не змарніло – кохати гарних парубків, затанцьовувати лихо на троїстих музиках, топити горе на дні пляшки! (М. Коцюбинський);

В дячка минулої осені помер у Києві син-бурсак, дячок лишився в світі яко перст і відтоді частенько топив горе в горілці (Ю. Мушкетик);

(3) Топи́ти о́чі (по́гляд, зір) <�Зато́плювати (затопля́ти) зір> –.

Довго він блукав по темних алеях, затоплював зір у високому спокійному небі (Дніпрова Чайка);

Фархад брав часом в руки той папір І затопляв в мальоване свій зір (М. Бажан).