тяжко

ТЯ́ЖКО.

1. Присл. до тяжки́й 1–10; вищ. ст. тя́жче.

Шість осіб і тяжко напакований віз був аж надто тяжкий на забідовані коні Мортка (Н. Кобринська);

Рясні гойдаються сади На яснотканих гобеленах, Налиті пурпуром плоди Звисають тяжко з віт зелених (М. Рильський);

Марійка змахнула сльозу з очей і вдавано тяжко винесла свою повноту в темний коридор (М. Стельмах);

Як ось двері одчинились, і лізе в хату, тяжко переступаючи через поріг, батько Пугач (П. Куліш);

Я знаю, що він убогий, і хворий, і тяжко заробляє на хліб (Леся Українка);

Кожне тітчине слово гострим ножем поверталося у серці Гнатовому .. То він – Гнат – нероба, він, що так тяжко працював у своїм житті..! (М. Коцюбинський);

Тихо в хаті та сумно, тільки чутно, як братова плаче, або брат тяжко .. зітхне (Марко Вовчок);

На тимчасово окупованій ворогом Україні старі мої вчителі потрапили в біду: позбавлені пенсії, жили дуже тяжко (С. Олійник);

Іванко тяжко плакав по смерті свого добродія (І. Франко);

Сидить батько кінець стола, На руки схилився; Не дивиться на світ божий: Тяжко зажурився (Т. Шевченко);

Тяжко мучиться Оксен і стогне уві сні (Григорій Тютюнник);

Тяжко ревнули широкими горлами чавунні гармати (О. Довженко);

// розм. Дуже, надзвичайно.

Розжеврілось і загорілось, Пішов димок до самих хмар, Аж небо все зачервонілось, Великий тяжко був пожар (І. Котляревський);

Була удова Векла Ведмедиха .. на усе село! .. Тяжко розумна була! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Черевань був тяжко грошовитий (П. Куліш).

2. у знач. пред., кому і без дод. Про відчуття великої ваги, що потребує значних зусиль або крайнього напруження в дії.

– На плечах несете мливо?.. Тяжко? – Аби тільки було що нести (М. Стельмах);

Він перевіз її [Юлю] на другий берег Дніпра, і хоч як йому було тяжко для рук, перехопив її одним духом (Григорій Тютюнник);

// Про наявність знегод, труднощів, страждань.

В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Т. Шевченко);

Час вмирати, Бо страшно, тяжко в світі жить (І. Франко);

Хлопці бачили, як тяжко живеться молодиці, і одностайно вирішили допомогти по господарству (Григорій Тютюнник);

// Про почуття неприємного фізичного стану, втоми, болю і т. ін.

– А я ледве додибала До вашої хати, Не хотілось на чужині Одній умирати! Коли б Марка діждатися... Так щось тяжко стало! (Т. Шевченко);

// Про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан.

– Тяжко мені. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? Нащо брови змальовала [змалювала], Дала карі очі? Ти все дала, тілько долі, Долі дать не хочеш! (Т. Шевченко);

Туга гнітила серце Олександрі .. Їй було так гірко, так тяжко на світі! (М. Коцюбинський).

◇ Ва́жко (тя́жко) на се́рці (на душі́) див. ва́жко;

(1) На се́рці тя́жко кому, у кого – те саме, що На се́рці ва́жко [та тя́жко]; [На] се́рде́ньку ва́жко [та тя́жко] (тя́жко, тру́дно) (див. ва́жко).