тяжко

ТЯ́ЖКО.

1. Присл. до тяжки́й 1-10; вищ. ст. тя́жче.

Шість осіб і тяжко напакований віз був аж надто тяжкий на забідовані коні Мортка (Кобр., Вибр., 1954, 78);

Рясні гойдаються сади На яснотканих гобеленах, Налиті пурпуром плоди Звисають тяжко з віт зелених (Рильський, II, 1960, 106);

Марійка змахнула сльозу з очей і вдавано тяжко винесла свою повноту в темний коридор (Стельмах, II, 1962, 20);

Як ось двері одчинились, і лізе в хату, тяжко переступаючи через поріг, батько Пугач (П. Куліш, Вибр., 1969, 134);

Я знаю, що він убогий, і хворий, і тяжко заробляє на хліб (Л. Укр., III, 1952, 692);

Кожне тітчине слово гострим ножем поверталося у серці Гнатовому.. То він — Гнат — нероба, він, що так тяжко працював у своїм житті..! (Коцюб., І, 1955, 25);

Тихо в хаті та сумно, тільки чутно, як братова плаче, або брат тяжко.. зітхне (Вовчок, І, 1955, 42);

На тимчасово окупованій ворогом Україні старі мої вчителі потрапили в біду: позбавлені пенсії, жили дуже тяжко (С. Ол., З книги життя, 1968, 71);

Іванко тяжко плакав по смерті свого добродія (Фр., VIII, 1952, 280);

Сидить батько кінець стола, На руки схилився; Не дивиться на світ божий: Тяжко зажурився (Шевч., І, 1963, 25);

Тяжко мучиться Оксен і стогне уві сні (Тют., Вир, 1964, 532);

Тяжко ревнули широкими горлами чавунні гармати (Довж., І, 1958, 259);

Хорувала вона тяжко тижнів ізо три (Вовчок, І, 1955, 68);

— Вітю, а він що, дуже тяжко поранений був? (Головко, І, 1957, 477);

// розм. Дуже, надзвичайно.

Розжеврілось і загорілось, Пішов димок до самих хмар, Аж небо все зачервонілось, Великий тяжко був пожар (Котл., І, 1952, 103);

Була удова Векла Ведмедиха.. на усе село!..Тяжко розумна була! (Кв.-Осн., Вибр., 1937, 312);

Черевань був тяжко грошовитий (П. Куліш, Вибр., 1969, 49).

2. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Про відчуття великої ваги, що потребує значних зусиль або крайнього напруження в дії.

— На плечах несете мливо?.. Тяжко? — Аби тільки було що нести (Стельмах, II, 1962, 69);

Він перевіз її [Юлю] на другий берег Дніпра, і хоч як йому було тяжко для рук, перехопив її одним духом (Тют., Вир, 1964, 449);

// Про наявність знегод, труднощів, страждань.

В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Шевч., II, 1963, 16);

Час вмирати, Бо страшно, тяжко в світі жить (Фр., XIII, 1954, 144);

Хлопці бачили, як тяжко живеться молодиці, і одностайно вирішили допомогти по господарству (Тют., Вир, 1964, 358);

// Про почуття неприємного фізичного стану, втоми, болю і т. ін.

— А я ледве додибала До вашої хати, Не хотілось на чужині Одній умирати! Коли б Марка діждатися… Так щось тяжко стало! (Шевч., І, 1963, 319);

// Про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан.

— Тяжко мені. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? Нащо брови змальовала [змалювала], Дала карі очі? Ти все дала, тілько долі, Долі дать не хочеш! (Шевч., І, 1963, 153);

Туга гнітила серце Олександрі.. Їй було так гірко, так тяжко на світі! (Коцюб., 1, 1955, 68).

◊ На серці́ (се́рде́ньку) тя́жко див. се́рце, се́рде́нько; Тя́жко на душі́ кому, у кого — хтось дуже сумний, з гнітючим настроєм, у важкому душевному стані.

Довго їхав Шрам, понуривши голову: тяжко стало старому на душі (П. Куліш, Вибр., 1969, 74);

— Свирид приходить до мене, коли йому тільки дуже тяжко на душі (Стельмах, II, 1962, 101).