тікати

ТІ́КАТИ, ає, недок., розм.

Рівномірно, розмірено постукувати (перев. про годинник, годинниковий механізм).

Тихо-тихо так у кімнаті; тільки годинник тікає та іноді скрипне перо на папері... (Г. Хоткевич);

Тиша заколисувала думки, увагу, гнітила, чулося навіть, як у кишені тікав годинник (В. Минко).

ТІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Бігти, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування і т. ін.

Він тікав тепер щосили, немов сповнивши якийсь страшенний злочин, бажав сховатися десь (І. Франко);

Всі тікали, хто куди. Я теж не дурний чекати дядька Логовника, який так хотів підписатися комусь з нас на спині, й побіг борозною (М. Томчаній);

Щосили кинулися тікати олені (М. Трублаїні);

* У порівн. Ніхто не примічав, що Йосип, як тілько вийшов з двору, то, не озираючись, подрав чимдуж, наче тікав від кого (Панас Мирний);

– Хіба, Василю, тепер, коли сунуть звідусіль вороги.., а ми примушені тікати або ховатись у глибокі нори, хіба ви не марите зараз про інші дні? (Б. Антоненко-Давидович);

// перен. Швидко віддалятися від чогось на значній швидкості (про машини, судна і т. ін.).

Віяв горішній вітер, і лодії [човни з вітрилами] швидко тікали від Вітачевої гори (С. Скляренко).

2. Поспішно відступати.

Козаки кинулись і швидко наздогнали польське військо: шляхта дійшла до такого безладдя, що покидала ридвани й вози, шаблі та рушниці й тікала світ за очі (І. Нечуй-Левицький);

– Еге ж, страх неприємна річ .. Інакше, звідки, скажімо, паніка на війні, коли цілі полки, корпуси тікають, як череда? (А. Головко);

Святополк мусив тікати на захід “між ляхи і чаки”. (з наук. літ.);

// Рятуватися втечею, маючи страх перед ким-, чим-небудь.

Пани тікали, никли перед лицем народу, як солома в огні (М. Коцюбинський);

– Треба глянути, чи на конях збруя справна, а то, може, назад тікати доведеться, – клопотався Охрім (Григорій Тютюнник).

3. Самовільно, потай залишати кого-, що-небудь, приєднуватися до когось, направлятися кудись.

– Добривечір, Василино! Куди це ти йдеш проти ночі? – спитав у неї Лейба. – Може, тікаєш од пана? (І. Нечуй-Левицький);

Маруся не встала й до вечері. Важко було би бачити мужа. Він ще міг би запитати, чого вона така смутна, а вона могла би відповісти: “Бо сеї ночі тікаю з опришком у гори” (Г. Хоткевич);

З околишніх сіл без кінця раз у раз озброєні хлопці тікали до нас (В. Сосюра);

Козаков ішов, ступаючи на п'яти, подавшись усім корпусом вперед, і розповідав, що він тікає з госпіталю (О. Гончар);

// Здійснювати втечу з тюрми, каторги, з-під варти і т. ін.

Він доводив нам, що його вдача вимагає якоїсь дії, а не сидіння в тюрмі, і що він ладен хоч зараз тікати геть під три чорти (Олесь Досвітній);

// Залишати яку-небудь справу, заняття, припиняти свою роботу, діяльність де-небудь.

– З вашого села я нікуди не піду. Мене ніхто сюди не посилав, я прийшов добровільно, а добровольці не тікають (Григорій Тютюнник);

// Залишати місцеперебування, направлятися кудись через певні обставини.

Як у пеклі жилося тоді Тарасові в батьківській хаті, .. іноді тікав на кілька день аж у друге село (Панас Мирний);

Вона все тікала з хати, щоб не бути вкупі з старими (М. Коцюбинський);

– Сядь, Юрку, хоч на хвилинку. Коли не сядеш, квочка буде тікати з гнізда, курчат не висидить (М. Томчаній);

Шевченко ходив мовчазний, насупивши свої кошлаті брови, або тікав у кубрик, до матросів (З. Тулуб).

4. перен. Швидко переміщаючись, віддалятися, зникати.

Заспокоювалася [Маруся] поволі. Немовчно тікали маленькі хвилі пересохлого потоку (Г. Хоткевич);

Був захід весь од вибухів багряний, – і навіть хмари, й ті корились нам, тікали вдаль, розвіяні в покорі (В. Сосюра);

// Швидко зникати з поля зору (про предмети, повз які хтось, щось рухається).

Прудка течія зносила їх [Івана і Соломію] вниз, і видко було, як тікали од них білі береги з чорними вербами (М. Коцюбинський);

Телеграфні стовпи нескінченним струнким рядом тікали вдалину (О. Довженко);

І тягнуться з невідомого кудись, дроти, і навздогін їм тікають стовпи (Б. Антоненко-Давидович);

// перен. Простягатися, пролягати кудись, уперед.

Каро вдихнув на повні груди густе осіннє повітря і пішов стежечкою, що тікала в глиб лісу (Н. Рибак);

// перен. Швидко зникати, пропадати.

Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко);

Річка набрякала туманом, півні скльовували зорі з неба, а по Беєвій горі на північ тікали тіні (Григорій Тютюнник);

// перен. Не триматися в пам'яті, не пригадуватися в потрібний момент.

Одна думка обганяла другу; одна одну випереджала, наче гралися наввипередки; .. вони од його [Чіпки] тікали, зникали (Панас Мирний);

Вона хвилювалася, говорячи. Слова тікали від неї, мова плуталася і переривалася (В. Собко).

5. від кого – чого, заст., кого, чого. Уникати кого-, чого-небудь, утікати зустрічі з ким-небудь; ухилятися від чого-небудь.

– Чого це він неначе одмикує та тікає од мене? (І. Нечуй-Левицький);

Зо мною холодні, од мене видимо тікають, а я втрачаю помалу дар слова і всю вимовність слова вкладаю в очі, у вираз обличчя (М. Коцюбинський);

[Василь:] Чого ж ви людей цураєтесь, світу тікаєте? (Панас Мирний);

– Дай же, мій батьку, обняти тебе... Не тікай від обіймів (М. Зеров);

Він кидає першу кохану дівчину і, закоханий у мрії, тікає від свого щастя (Б. Антоненко-Давидович);

* Образно. Лінь тікає діла, Як сонечка тьма; Лінь – се одур тіла; Одур – лінь ума (П. Грабовський);

// перен. Не зосереджувати свою увагу на чомусь неприємному, обтяжливому, гнітючому.

І думається мені: коли такий наш фатум неминучий, то даремне й тікати від нього (Леся Українка);

Чомусь саме сьогодні нараз перед ним з'явилось те питання, від котрого він так ніби тікав досі, хоч і передчував, що воно колись прийде (Г. Хоткевич);

Став тоді хлопець в самій уяві своїй вигадувати всякі пригоди й переживати їх, тікаючи од неприємної дійсності в привабні мрії (А. Головко).

6. Припиняти спільне життя з ким-небудь, покидати своє подружжя.

А що, як і тут їй скажуть: .. Таких, мовляв, що від чоловіків тікають, нам тут не треба (Г. Хоткевич);

– Скільки разів сама тікала до батька від сього Тимоша, а ще говориш про любов (О. Гончар).

7. тільки наказ. сп., також у сполуч. зі сл. з моїх очей, мені з очей, розм. Уживається як наказ або прохання відступити, відійти, завернути, піти назад, і т. ін.

– Тікай, бо, їй-богу, пхну. Я не подивлюсь тобі в вічі, – крикнула Мотря й замахнулась на Карпа віхтем (І. Нечуй-Левицький);

– Мамо, тікайте, не заважайте, мамо! (О. Довженко).

◇ Душа́ виліта́є (відліта́є, тіка́є і т. ін.) / ви́летіла (відлеті́ла, втекла́ і т. ін.) з ті́ла див. душа́;

Душа́ в п'я́ти (п'я́тки) тіка́є (опуска́ється, хова́ється і т. ін.) / втекла́ (опусти́лася, схова́лася і т. ін.) <�Душа́ [аж] у п'я́тах (у п'я́тках)> див. душа́;

Земля́ тіка́є (вислиза́є) / втекла́ (ви́слизнула) з-під ніг (рідко з-під підошо́в) див. земля́;

(1) Нена́че (як) від (од) чуми́ тіка́ти (утіка́ти, шара́хатися, шара́хати, саха́тися і т. ін.) від кого – чого – із жахом, з острахом зникати, ховатися від кого-, чого-небудь.

Втікають од мене, неначе од чуми (І. Нечуй-Левицький);

Від рейтара, як від чуми, люди шарахали геть (О. Ільченко);

Ти будеш тертися біля вчених, де-небудь у великому місті, та гроші в кишені гребтимеш, а побачиш у трамваї дядька з мішком – сахатимешся, як від чуми, щоб він тобі чистенької сорочечки не замазав (Григорій Тютюнник);

По́ли (полу́) вріж та тіка́й див. урі́зувати¹;

(2) По́ли рі́зати та тіка́ти (д) див. урі́зувати¹; Сон тіка́є (зліта́є) / уті́к (злеті́в) [з оче́й] див. сон¹;

(3) Хоч з ха́ти (на край сві́ту) тіка́й – немає сили витримувати, терпіти що-небудь.

[Христя:] Батько об поли руками б'ються та бідкаються, мати плачуть, а дітвора дрібна як підніме реви та галас! І-і, лихо, хоч з хати тікай (М. Кропивницький);

– Ох! Доленько моя! А мій?! Як оце вип'є, то й не приведи Господи .. хоч тікай на край світу (М. Коцюбинський);

– Така в мене нечисть завелася на горищі, спати не дає, жити заважає, змучила мене, запаморочила, хоч із хати тікай (Григорій Тютюнник);

(4) Як чорт [нечи́стий] від ла́дану тіка́ти / втекти́ від кого – чого – всіляко уникати кого-, чого-небудь.

Весілля – Клим мій там, Клим бенкет носом знає, А діло? Клим, як чорт від ладану тікає (Л. Боровиковський).