тікати

ТІ́КАТИ, ає, недок., розм. Рівномірно, розмірено постукувати (перев. про годинник, годинниковий механізм).

Тихо-тихо так у кімнаті; тільки годинник тікає та іноді скрипне перо на папері… (Хотк., І, 1966, 43);

Тиша заколисувала думки, увагу, гнітила, чулося навіть, як у кишені тікав годинник (Минко, Повна чаша, 1950, 244).

ТІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Бігти, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування і т. ін.

Він тікав тепер щосили, немов сповнивши якийсь страшенний злочин, бажав сховатися десь (Фр., VII, 1951, 351);

Всі тікали, хто куди. Я теж не дурний чекати дядька Логовника, який так хотів підписатися комусь з нас на спині, й побіг борозною (Томч., Жменяки, 1964, 190);

Щосили кинулися тікати олені (Трубл., Вовки.., 1936, 38);

*У порівн. Ніхто не примічав, що Йосип, як тілько вийшов з двору, то, не озираючись, подрав чимдуж, наче тікав від кого (Мирний, IV, 1955, 38);

// перен. Швидко віддалятися від чогось на значній швидкості (про машини, судна і т. ін.).

Віяв горішній вітер, і лодії [човни з вітрилами] швидко тікали від Вітачевої гори (Скл., Святослав, 1959, 125).

2. Поспішно відступати.

Козаки кинулись і швидко наздогнали польське військо: шляхта дійшла до такого безладдя, що покидала ридвани й вози, шаблі та рушниці й тікала світ за очі (Н.-Лев., VII, 1966, 253);

— Еге ж, страх неприємна річ.. Інакше, звідки, скажімо, паніка на війні, коли цілі полки, корпуси тікають, як череда? (Головко, II, 1957, 586);

// Рятуватися втечею, маючи страх перед ким-, чим-небудь.

Пани тікали, никли перед лицем народу, як солома в огні (Коцюб., II, 1955, 78);

— Треба глянути, чи на конях збруя справна, а то, може, назад тікати доведеться, — клопотався Охрім (Тют., Вир, 1964, 174).

◊ Душа́ тіка́є в п’я́ти — те саме, що Душа́ у (під) п’я́ти хова́ється ( див. душа́); Хоч з (із) ха́ти тіка́й — нема сили терпіти щось; нестерпно.

— Така в мене нечисть завелася на горищі, спати не дає, жити заважає, змучила мене, заморочила, хоч із хати тікай (Тют., Вир, 1964, 85);

Хоч тіка́й на край сві́ту — заходити кудись дуже далеко.

— Ох! Доленько моя! А мій?! Як оце вип’є, то й не приведи господи… хоч тікай на край світу (Коцюб., І, 1955, 438).

3. Самовільно, потай залишати кого-, що-небудь, приєднуватися до когось, направлятися кудись.

— Добривечір, Василино! Куди це ти йдеш проти ночі? — спитав у неї Лейба. — Може, тікаєш од пана? (Н.-Лев., II, 1956, 84);

Маруся не встала й до вечері. Важко було би бачити мужа. Він ще міг би запитати, чого вона така смутна, а вона могла би відповісти: «Бо сеї ночі тікаю з опришком у гори» (Хотк., II, 1966, 132);

З околишніх сіл без кінця раз у раз озброєні хлопці тікали до нас (Сос., І, 1957, 451);

Козаков ішов, ступаючи на п’яти, подавшись усім корпусом вперед, і розповідав, що він тікає з госпіталю (Гончар, III, 1959, 9);

// Здійснювати втечу з тюрми, каторги, з-під варти і т. ін.

Він доводив нам, що його вдача вимагає якоїсь дії, а не сидіння в тюрмі, і що він ладен хоч зараз тікати геть під три чорти (Досв., Вибр., 1959, 136);

// Залишати яку-небудь справу, заняття, припиняти свою роботу, діяльність де-небудь.

— З вашого села я нікуди не піду. Мене ніхто сюди не посилав, я прийшов добровільно, а добровольці не тікають (Тют., Вир, 1964, 142);

// Залишати місцеперебування, направлятися кудись через певні обставини.

Як у пеклі жилося тоді Тарасові в батьківській хаті,.. іноді тікав на кілька день аж у друге село (Мирний, V, 1955, 309);

Вона все тікала з хати, щоб не бути вкупі з старими (Коцюб., II, 1955, 26);

— Сядь, Юрку, хоч на хвилинку. Коли не сядеш, квочка буде тікати з гнізда, курчат не висидить (Томч., Жменяки, 1964, 177);

Шевченко ходив мовчазний, насупивши свої кошлаті брови, або тікав у кубрик, до матросів (Тулуб, В степу.., 1964, 267).

4. перен. Швидко переміщаючись, віддалятися, зникати.

Заспокоювалася [Маруся] поволі. Немовчно тікали маленькі хвилі пересохлого потоку, і кожна з них уносила з собою крапелиночку дівочого горя (Хотк., II, 1966, 120);

Був захід весь од вибухів багряний, — і навіть хмари, й ті корились нам, тікали вдаль, розвіяні в покорі (Сос., ІІ, 1958, 325);

// Швидко зникати з поля зору (про предмети, повз які хтось, щось рухається).

Прудка течія зносила їх [Івана і Соломію] вниз, і видко було, як тікали од них білі береги з чорними вербами (Коцюб., І, 1955, 385);

Телеграфні стовпи нескінченним струнким рядом тікали вдалину (Довж., І, 1958, 75);

// перен. Простягатися, пролягати кудись.

Каро вдихнув на повні груди густе осіннє повітря і пішов стежечкою, що тікала в глиб лісу (Рибак, Що сталося.., 1947, 28);

// перен. Швидко зникати, пропадати.

Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (Донч., VI, 1957, 43);

Річка набрякала туманом, півні скльовували зорі з неба, а по Беєвій горі на північ тікали тіні (Тют., Вир, 1964, 304);

// перен. Не триматися в пам’яті, не пригадуватися в потрібний момент.

Одна думка обганяла другу; одна одну випереджала, наче гралися наввипередки; ..вони од його [Чіпки] тікали, зникали (Мирний, І, 1949, 385);

Вона хвилювалася, говорячи. Слова тікали від неї, мова плуталася і переривалася (Собко, Справа.., 1959, 244).

◊ Земля́ тіка́є (тіка́ла) з-під ніг у кого: а) про стан, коли хтось не може стояти, падає.

Земля тікала з-під ніг, і Хмельницький упав горілиць, уп’явшись в чорні сволоки стелі широко розплющеними очима, котрі вже тепер нічого не бачили (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 632);

б) про чиєсь хитке, непевне становище.

Імперіалісти СІІІА бачать, що земля тікає у них з-під ніг, що зникають їхні надії на прибутки (Смолич, VI, 1959, 473);

Сон [десь] тіка́є (тіка́в) від кого див. сон¹;

Сон тіка́є (тіка́в) з оче́й — те саме, що Сон [десь] тіка́є (тіка́в) ( див. сон¹).

Сон тікав з очей. Навпаки, свіжість і запашність ночі бадьорила нерви (Смолич, І, 1958, 81).

5. від кого — чого, заст. кого, чого. Уникати кого-, чого-небудь, утікати зустрічі з ким-небудь; ухилятися від чого-небудь.

— Чого це він неначе одмикує та тікає од мене? (Н.-Лев., III, 1956, 340);

Зо мною холодні, од мене видимо тікають, а я втрачаю помалу дар слова і всю вимовність слова вкладаю в очі, у вираз обличчя. Я зв’язав свої очі з життям панни Анелі, з її найменшим рухом (Коцюб., II, 1955, 256);

[Василь:] Чого ж ви людей цураєтесь, світу тікаєте? (Мирний, V, 1955, 98);

— Дай же, мій батьку, обняти тебе… Не тікай від обіймів (Зеров, Вибр., 1966, 251);

[Батура:] Роман я напишу, неодмінно напишу, але щоб не стати героєм власного твору, та ще в надто поганому світлі, я мушу якнайшвидше звідси виїхати.[Верба:] Розумію! Тікаєш від того, чого шукав роки!… (Корн., II, 1955, 249);

*Образно. Лінь тікає діла, Як сонечка тьма; Лінь — се одур тіла; Одур — лінь ума (Граб., І, 1959, 567);

// перен. Не зосереджувати свою увагу на чомусь неприємному, обтяжливому, гнітючому.

І думається мені: коли такий наш фатум неминучий, то даремне й тікати від нього (Л. Укр., V, 1956, 436);

Чомусь саме сьогодні нараз перед ним з’явилось те питання, від котрого він так ніби тікав досі, хоч і передчував, що воно колись прийде (Хотк., І, 1966, 42);

Став тоді хлопець в самій уяві своїй вигадувати всякі пригоди й переживати їх, тікаючи од неприємної дійсності в привабні мрії (Головко, ІІ, 1957, 375).

6. Припиняти спільне життя з ким-небудь, покидати своє подружжя.

А що, як і тут їй скажуть:.. Таких, мовляв, що від чоловіків тікають, нам тут не треба (Хотк., II, 1966, 176);

— Скільки разів сама тікала до батька від сього Тимоша, а ще говориш про любов (Гончар, Тронка, 1963, 128).

7. тільки наказ. сп., також у сполуч. зі сл. з моїх очей, мені з очей, розм. Уживається як наказ або прохання відступити, відійти, завернути, піти назад, і т. ін.

— Тікай, бо, їй-богу, пхну. Я не подивлюсь тобі в вічі, — крикнула Мотря й замахнулась на Карпа віхтем (Н.-Лев., II, 1956, 273);

— Мамо, тікайте, не заважайте, мамо! (Довж., І, 1958, 369).