умирати

УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ), умру́, умре́ш, док.

1. Переставати жити, існувати; протилежне жити.

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Т. Шевченко);

Він не хоче вмирати. Він хоче жити (М. Коцюбинський);

Глянув [дід] ще раз на всіх, склав руки на грудях і, проказавши з усмішкою: – Ну, прощайте, вмираю, – тихенько ліг і вмер (О. Довженко);

Моя мати не пішла цією дорогою, бо на другий день умерла (М. Хвильовий);

// за кого – що. Гинути, захищаючи, відстоюючи кого-, що-небудь.

– Паллант мій ваш єсть Атаман. За його бийтесь, умирайте, Енеєвих врагів карайте, Еней мій сват, – а ваш Гетьман (І. Котляревський);

Оця мила істота [дівчина] до того стала нараз дорогою Василеві, що, якби хто сказав умерти, – вмер би за неї (Г. Хоткевич);

Вона умерла, як жила, за Батьківщину (В. Сосюра).

2. перен. Проходити, закінчуватися; безслідно зникати, пропадати.

Умирає зажурене літо. Так прозоро... покора і тиш... (В. Сосюра);

Бідолашна! Вона забувала, що силою не вернеш почування, коли вже воно вмерло (Б. Грінченко);

Поет не боїться від ворога смерті, Бо вільная пісня не може умерти (Леся Українка);

На банях церков присмерк. В очах умирає день (М. Хвильовий).

3. тільки недок., за ким – чим, перен., розм. Дуже кохати кого-небудь, любити щось.

Так, як він за Настусею, так за ним умирала сусідка Маруся (Ганна Барвінок);

Хлопець був у селі – Коломийченко, всяк його знав: як ударить “Катюшу”, – вмирають дівчата за ним! (С. Голованівський).

4. у сполуч. з прийм. від, з (зо) та ім. сміх, страх, нудьга і т. ін., перен. Зазнавати того, пройматися тим (великою мірою), що виражає іменник.

Вмирала [Гапка] зо сміху. Вона завсіди зазирала крізь дірочку від ключа до тої вузенької кімнати, де пересиджував Славко з Бронею, .. чула найсердечнішу розмову й сміялася до загину (Л. Мартович);

Саме тоді була [Уляна] на полі й вмирала від страху, чи не пересічуть австрійці кулеметом її і дядька Семена (М. Стельмах);

– Оце недавно була я в гостях в однієї знайомої .. Я трохи не вмерла з нудьги! (І. Нечуй-Левицький);

– Оце таке село? Я тут умру від нудьги (Григорій Тютюнник).

Ги́нути (умира́ти) / заги́нути (уме́рти) на пла́сі див. ги́нути;

Скона́ти (вме́рти і т. ін.) на па́лі див. скона́ти.

◇ (1) Вме́рти як у моги́лі в кого – хто-небудь гарантує збереження якоїсь таємниці.

– У мене вмре як в могилі, – пообіцяв бригадир (Є. Гуцало);

(2) Вмира́ти (помира́ти) / вме́рти (поме́рти) зо́ смі́ху – дуже сміятися.

Чітко буде видно на ній [кіноплівці], як виходять на дистанцію люди в мішках, біжать, плутаються, падають, а судді-вчительки та шефи з морського порту вмирають зо сміху. І таки є чого: видовище як у цирку (О. Гончар);

Оповідала [Олена] таку подробицю з його життя, що всі помирали зо сміху (Г. Хоткевич);

Поме́рти (уме́рти) не своє́ю сме́ртю див. помира́ти;

Поме́рти (уме́рти) своє́ю сме́ртю див. помира́ти;

(3) Умира́ти від стра́ху́ – дуже боятися.

– Василинко, це ти? Чом не спиш? – прокидається батько, зітхає, підводить руку до дитячої голівки, раптом зривається з ліжка і, тягнучи доньку, затискається в закапелок за скриню. Звідти він обережно визирає і, умираючи від страху, бачить, як по шибці .. рухається чиясь шапка і рука (М. Стельмах);

(4) Хоч ляга́й та вмира́й і про́бі́ не кричи́ (д) див. ляга́ти;

Хоч ляга́й та [й] помира́й (вмира́й) див. ляга́ти;

(5) Хоч ляж та й вмира́й (д) див. ляга́ти;

(6) Хоч умри́:

а) обов'язково, незважаючи ні на що; що б там не було, у будь-якому випадку.

Має [Кульбака] непереборне бажання тікати. В нього це ніби ідея фікс: на волю, хоч умри! (О. Гончар);

б) уживається для підкреслення неможливості здійснити що-небудь, зрозуміти, збагнути щось.

Треба було її заспокоїти, але прокляті слова! Завжди .. юрбою товпляться на кінчику язика. А тут – хоч умри! (С. Журахович).