умирати

КОХА́ТИ кого (почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі), ЛЮБИ́ТИ, УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ) розм., НА́ВИДІТИ діал.; УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ) за ким, розм., ПРОПАДА́ТИ за ким, розм. (дуже сильно); СО́ХНУТИ за ким, розм. (страждаючи). — Док.: покоха́ти, полюби́ти, улюби́ти (влюби́ти). Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра); Пригадалася знов і така, що любила, та ніколи не казала, і знов друга, що казала багато, та не дуже влюбляла... (Марко Вовчок); Як лишився Славко у світлиці, то зважився на думку, що Кранцьовська його навидить (Лесь Мартович); Так, як він за Настусею, так за ним умирала сусідка Маруся (Ганна Барвінок); Максимиха добре знала, як її сестра пропадала за сусідським парубком (Н. Кобринська); — Він теж за Степкою сохне. Пісню про неї склав (М. Зарудний).

СМІЯ́ТИСЯ без додатка і з кого-чого (видавати сміх від радості, веселощів, з кого-, чого-небудь комічного тощо), ШКІ́РИТИСЯ розм., ЗУБОСКА́ЛИТИ розм. рідше, КИ́ХКАТИ розм. рідше; ГИГИ́КАТИ розм., ХИХИ́КАТИ розм., ХІХІ́КАТИ розм., ХЕХЕ́КАТИ розм. (тихо або тонким голосом); ПІДХИХИ́КУВАТИ розм. (час від часу); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ (раптово); РЕГОТА́ТИ, РЕГОТА́ТИСЯ розм., ВИРЕГО́ЧУВАТИ підсил. розм., ГИГОТА́ТИ розм., ГИГОТІ́ТИ розм., ГОГОТА́ТИ розм., ГОГОТІ́ТИ розм., ХИХОТА́ТИ розм., ХИХОТІ́ТИ розм., ІРЖА́ТИ (РЖА́ТИ рідше) зневажл. (гучно й нестримно); ЗАЛИВА́ТИСЯ без додатка і чим, розм. (нестримно); ЗАХО́ДИТИСЯ розм., ЛЯГА́ТИ розм., ПА́ДАТИ розм., УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ) розм. (із сл. від, зі, зо сміху, реготу — сміятися до нестями). — Док.: засмія́тися, розсмія́тися, гиги́кнути, хихи́кнути, хіхі́кнути, хехе́кнути, пи́рснути, по́рснути, зарегота́ти, зарегота́тися, розрегота́тися, розреготітися, гоготну́ти, хихотну́ти, заіржа́ти (заржа́ти), зали́тися, залля́тися, зайти́ся, покоти́тися. Жартувала Соломія і все сміялась, аж заливалась (І. Нечуй-Левицький); Регочуть люди з смішних дідових вигадок, і дід регоче (Панас Мирний); Смішна була карикатура, і сам Бугор теж реготавсь, впізнавши себе (О. Гончар); Прислів'я всім сподобалось. Навіть Маслов гиготів на весь клас (Ю. Збанацький); Дочки в сусіднім покою скачуть, гуркочуть, хихикають (І. Франко); — Людоньки добрі, ну чого ще й іржете?! — обернулась Харланиха до глядачів (І. Волошин); Дівчина заливається сміхом і аж тупотить ногами (М. Стельмах); Діти заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці (С. Васильченко); Вона (Катруся) якраз відхилялась, а він (Федько) потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Н. Кобринська). — Пор. пи́рскати.

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).