уста

УСТА́ (ВУСТА́), уст, мн.

Губи, рот.

Жде його Марія, І ждучи плаче, молодії Ланіти, очі і уста Марніють зримо (Т. Шевченко);

Франчуків підносить чарку до уст, половину випиває (Г. Хоткевич);

Коли я ввійшла до канцелярії, шеф саме скінчив снідати і витирав серветкою уста (Ірина Вільде);

Уста, тонкі й немилостві, самі собою розтягнулися під довгими вусами, мовби прикриваючи передчуття зла (П. Загребельний);

Ціле його велетенське тіло стрепенулося, грива наїжилася, викотисті уста відчинилися, показуючи великі рідкі зуби (Б. Лепкий);

Не квапся своїми устами, і серце твоє нехай не поспішає казати слова перед Божим миром (Біблія. Пер. І. Огієнка);

// Губи, рот як орган мови.

В його серці щось пекло, щось бунтувалося і кричало, але уста мовчали (І. Франко);

Тоді уста мої тобі щось говорили, І ти щось обмовляла (М. Рильський);

Уста, що, як відомо, є частиною артикуляційного апарату, мають бути в хорового диригента витреновані в дикційному відношенні, щоб він умів беззвучно говорити (з навч. літ.).

Говори́ти (промовля́ти) уста́ми див. говори́ти;

Куто́к (кутки́) о́ка (оче́й, ро́та, у́ст) див. куто́к;

Покла́сти па́лець на уста́ див. покла́сти¹;

Прикла́сти до уст (вуст) па́лець див. приклада́ти.

○ (1) На уста́х, у знач. пред., у кого, рідше кого – хто-небудь часто говорить про щось, повторює що-небудь.

Суха [Килина Іванівна] як сухар, жовта як стигле жито, завжди розкуйдана, завжди з святцями в руках і лайкою на устах, не боялася Кирила Івановича (Панас Мирний);

Край мій, що в вогні найтяжчім, на устах народів світу (П. Тичина).

◇ Ви́летіло з ро́та (з уст) див. виліта́ти;

Вклада́ти / вкла́сти в уста́ див. вклада́ти¹;

Затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) / затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) ро́та (уста́, грубо пе́льку, пи́сок і т. ін.) див. затуля́ти;

(2) З вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. – від однієї людини до іншої (про щось почуте).

Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський);

По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле);

Від уст до уст.

Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар);

З уст до уст.

З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік);

Зімкну́ти уста́ наві́ки (наві́к) див. змика́ти;

З ме́дом на вуста́х див. мед;

З ме́дом на уста́х див. мед;

(3) Золоті́ уста́ у кого і без дод. – хто-небудь вміє дотепно, доречно висловлюватися.

Полюбила наша Домаха чумаченька молодого перехожого. – Так і єсть!.. О, та й хороший же вдався! та який жартівливий, говіркий! золотії вуста! (Марко Вовчок);

(4) З пе́рших уст, зі сл. почу́ти, дізна́тися і т. ін. – безпосередньо, від учасників чи очевидців.

Я вирішив зустрітися з ним самим, щоб почути, як кажуть, з перших уст те, що розповіли інші (з газ.);

Зрива́тися (зрина́ти, зліта́ти) / зірва́тися (зри́нути, злеті́ти, ско́чити) з язика́ (з уст, з губ) див. зрива́тися;

(5) З уст чиїх, зі сл. почу́ти. – від когось.

– Я хотіла почути лише з твоїх уст, що робиться з батьком (О. Кобилянська);

Зі словом поводитися треба чесно і обережно... Небезпечно жартувати зі словом письменникові. Поганого слова не хочеться чути з уст його (із журн.);

З уст див. почува́ти;

З уст в уста́ (рідше від уст до уст) перехо́дити (передава́тися і т. ін.) / полеті́ти і т. ін. див. перехо́дити;

Зці́пити (сти́снути, зати́снути) зу́би (гу́би, уста́ і т. ін.) див. зці́плювати;

[І] ро́та ([І] вуст) не розтули́ти див. розтуля́ти;

Криви́ти / покриви́ти рот (гу́би, губу́, уста́ і т. ін.) див. криви́ти;

(6) На вуста́х:

а) (з чим) який готовий сказати, висловити що-небудь або постійно висловлює щось.

Одна тілько Килина Івановна [Іванівна] .. жовта, як стигле жито, завжди розкуйдана, завжди з святцями у руках і лайкою на устах, не боялася Кирила Івановича (Панас Мирний);

б) (у кого, рідше кого, перев. зі сл. бу́ти) постійно повторюватися ким-небудь або бути предметом обговорення у когось.

За нашим столом .. була постійно й незримо присутня найшляхетніша з усіх учительок на світі – славна Марія Никифорівна, бо вона весь час у думках і на вустах Сави Божка (Т. Масенко);

Краю мій, що в вогні найтяжчім, на устах народів світу (П. Тичина);

Залишилася тільки така [інтелігенція], що вважала разом з урядом метою відняття чужого, горьованого, і всяке писання для неї було потрібним чадом для отруювання свідомості загалу... Не дурно ж дурман цього чаду запаморочив і Сокиру іти із своїми пропозиціями аж сюди. Бо Моцюрине ім'я було у всіх на устах (Т. Осьмачка);

Не ви́пустити (не пусти́ти) [ні (ані́,

і)] па́ри з вуст див. випуска́ти;

Не схо́дити з уст див. схо́дити;

(7) Ні (ані́) па́ри з вуст (з уст, з ро́та і т. ін.):

а) нічого не говорити, затято мовчати.

Вона твого Павла перехоплює, а ти ні пари з вуст. Одріж їй так, щоб навік затямила (В. Кучер);

Його [арештованого] вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав – але ні пари з уст (І. Багряний);

Парубок ані пари з уст, тільки куди я не гляну, усе на його погляд очима спаду (Марко Вовчок);

–Лука на те ані пари з уст: що правда, то правда, а правді кільця не вправиш – худа корова (Григір Тютюнник);

Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота (І. Франко);

Стала [Мася] під грубою та й ні пари з губи, наче води в рот набрала (А. Свидницький);

Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши вітер чорні хмари, Ліг біля моря одпочить (Т. Шевченко);

б) (про що і без дод.) не розголошувати, не розказувати чого-небудь; утаювати.

Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (І. Цюпа);

Зараз усе вам скажу, тільки присягніть,.. що ви про те нікому ні пари з уст (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

[Шостак:] Ти, Палажко, дивися: нікому ні пари з рота! (Я. Мамонтов);

в) (рідко, зі сл. говори́ти, мо́вити і под., із запереч.) зовсім нічого.

Поклонивсь [парубок дівці] звичайненько і ні пари з уст не мовить (Г. Квітка-Основ'яненко);

Па́ри з уст (вуст, ро́та і т. ін.) не пусти́ти див. пуска́ти;

Розмика́ти / розімкну́ти уста́ див. розми́кати;

Сплива́ти / спливти́ з вуст (язика́) див. сплива́ти;

(8) Уста́ (вуста́) зімкну́лися (зі́мкну́ться) наві́ки чиї, в кого – хтось помер (помре), загинув (загине).

Одного разу кволим голосом покликала [мати] дочку до себе, хотіла щось сказати, та так і не сказала. Вуста її зімкнулися навіки (Д. Ткач);

(9) Уста́ не розмика́ються у кого, чиї – хто-небудь мовчить, не говорить нічого.

– Оце, я щиру правду говорю. – Може, ні? Ану забожись! Бач, і уста твої не розмикаються! (Марко Вовчок).