уста

УСТА́ (ВУСТА́), уст, мн. Губи, рот.

Жде його Марія, І ждучи плаче, молодії Ланіти, очі і уста Марніють зримо (Шевч., II, 1963, 359);

Франчуків підносить чарку до уст, половину випиває (Хотк., II, 1966, 421);

Коли я ввійшла до канцелярії, шеф саме скінчив снідати і витирав серветкою уста (Вільде, Троянди.., 1961, 224);

// Губи, рот як орган мови.

В його серці щось пекло, щось бунтувалося і кричало, але уста мовчали (Фр., IV, 1950, 43);

Тоді уста мої тобі щось говорили, І ти щось обмовляла (Рильський, І, 1960, 96);

Уста, що, як відомо, є частиною артикуляційного апарату, мають бути в хорового диригента витреновані в дикційному відношенні, щоб він умів беззвучно говорити (Осн.. диригув., 1960, 191).

◊ В уста́х чиїх залуна́ти (зазвуча́ти і т. ін.) — виходити від когось (про сказане, написане).

Те.. слово.. воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно залунало по широких світах (Коцюб., III, 1956, 247);

Вклада́ти (вкла́сти) в уста́ див. вклада́ти¹ ; Ва́шими (твої́ми) [б] уста́ми та мед пи́ти див. мед;

З ме́дом на уста́х див. мед;

Закува́ти уста́ див. зако́вувати;

Замика́ти (замкну́ти) уста́ див. замика́ти;

Замурува́ти уста́ див. замуро́вувати;

Запиша́ти уста́ див. запиша́ти;

Затуля́ти (затули́ти) уста́ див. затуля́ти;

Заціпи́ло уста́; Заціпи́ти уста́ див. заці́плювати;

Зву́жувати (зву́зити) уста́ див. зву́жувати;

Зімкну́ти уста́ наві́ки (наві́к) див. змика́ти;

Золоті́ уста́ — хто-небудь добре, гарно говорить.

— Полюбила наша Домаха чумаченька молодого перехожого. — Так і єсть!.. О, та й хороший же вдався! та який жартівливий, говіркий! золотії уста! (Вовчок, І, 1955, 60);

Зрива́тися (зірва́тися) з уст див. зрива́тися;

Зрина́ти (зри́нути) з уст див. зрина́ти²;

З уст в уста́ (рідше від уст до уст) перехо́дити (передава́тися, полеті́ти і т. ін.) — переходити, передаватися від однієї людини до іншої, поширюватися (про новини, повідомлення, розпорядження і т. ін.).

Зміст п’єси, окремих подій переходив із уст в уста (Коцюб., II, 1955, 142);

Бачимо, тягнуть сапери всяке знаряддя, занепокоїлись командири, полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (Гончар, Новели, 1954, 39);

З уст чиїх почу́ти (дізна́тися, дові́датися і т. ін.) — від кого-небудь почути (дізнатися, довідатися і т. ін.).

— Я хотіла почути лише з твоїх уст, що робиться з батьком (Коб., II, 1956, 300);

Я бачив твій [О. Пушкіна] портрет у друга-вірменина, Із уст якутових я чув твої слова, І в’є тобі вінок Радянська Україна, В братерській вольності жива (Рильський, III, 1961, 38);

Зціпи́ти уста́ — щільно стулити уста, губи;

Криви́ти уста́ див. криви́ти;

Куто́к уст див. куто́к;

На уста́х у кого, рідше кого — хто-небудь часто говорить про щось, повторює що-небудь.

Суха [Килина Іванівна] як сухар, жовта як стигле жито, завжди розкуйдана, завжди з святцями в руках і лайкою на устах, не боялася Кирила Івановича (Мирний, І, 1954, 148);

Край мій, що в вогні найтяжчім, на устах народів світу (Тич., II, 1957, 170);

Не схо́дити з уст див. схо́дити;

Ні па́ри з уст див. па́ра²;

Па́ри з уст не пусти́ти див. пуска́ти;

Покла́сти па́лець на уста́; Прикла́сти до уст па́лець див. па́лець;

Розмика́ти (розімкну́ти) уста́ — починати говорити.

Почувала [Гаїнка], що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста (Гр., II, 1963, 400);

Уста́ зімкну́лися (зімкну́ться) наві́ки див. змика́тися;

Уста́ми чиїми говори́ти (промовля́ти і т. ін.) — говорити від чийого-небудь імені, чиїми-небудь словами.

Упевнено — гостріше лез — в лице новій війні устами Франції Торез рішуче кинув: «Ні!» (Гонч., Вибр., 1959, 345);

Устами діда промовляла поважна мудрість (Донч., VI, 1957, 7).