утинати

УТИНА́ТИ (ВТИНА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ), утну́, утне́ш, док., кого, що і без дод.

1. що. Відрізувати, відсікати, відрубувати що-небудь гострим знаряддям.

Усподі утинають, а вгорі латають (Номис);

Знаю я, де козам роги втинають (Номис);

Одна чорна курка .. запіяла півнем, і треба було голову втяти (М. Коцюбинський);

Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти (І. Нечуй-Левицький);

Які добрі щепи садівник плекає! Так, що всі зайві парості втинає, Щоб добрі соки йшли все вгору (І. Франко);

Тіло померлого царя .. обвозили по всіх підвласних сторонах, .. піддані на знак свого жалю мають собі утяти волосся (М. Грушевський);

* Образно. Мрія полине із думкою вкупці Геть у далекі світа, – Крил не втинай сизокрилій голубці, Хай вона вільно літа (Леся Українка);

// перен. Перетинати, відрізувати (у 3 знач.).

Піймався, вражий син, держи його, держи! Трамвай тебе затис, цей мур дорогу втяв (В. Стус);

// перен., діал. Скорочувати.

Минулого року будинок упав, утявши життя двом мешканцям (з газ.).

2. тільки док., кого, що. Ударити, врубати, врізати чим-небудь гострим.

Там, піднявши вверх сокиру, Хлоп уже на нього [Лиса] ждав, Розмахнувся, змірив добре І щосили разом втяв (І. Франко);

Дужче заболів той пальчик, що втяла [Харитя] серпом (М. Коцюбинський);

Хтось утяв його шаблею по голові (А. Чайковський).

3. тільки док., що. Відрізати, відсікти, відрубати з метою зробити що-небудь.

[Лукаш:] Та я хотів собі сопілку втяти, – хороший тута вельми очерет (Леся Українка).

4. тільки док., що, розм. Майстерно зробити що-небудь.

То так і я тепер пишу: Папір тілько, чорнило трачу... А перш!.. То так утну, що аж заплачу (Т. Шевченко);

– От ясла втяв! Таких ніхто не має! Чи так? – у жінки він питає (Л. Глібов);

Вона несміливо підійшла і сіла біля мене. – Ось ба, якого я воза сплів, – утнеш такого? – похвалився я, показуючи воза (Б. Грінченко);

У .. князя Острозького селища ростуть, як гриби по дощі. Я, худопахолок, такого не втну (А. Чайковський);

// Виконати велику роботу.

– А глянь-но, Назарику, скільки ми з тобою за цей місяць утнули. Дивись! Скільки оком докинеш, усе чорніє та й чорніє наша рілля, – мовила Одарка (Л. Яновська);

// Бути спроможним зробити щось.

[Храпко:] Нуте лиш, я вам оце дільце припоручу. [Печариця:] Я з дорогою душею; та чи втну його? (Панас Мирний);

– Ти гадаєш, що я .. без окулярів утну цю записку, писану курячим почерком мого Івана? (М. Чабанівський);

– Я написав [книгу], так торбу вкрали. І всі мої папіруси тю-тю. .. А знов мені заходжуватись страшно. Старий уже, тепер так не утну (Л. Костенко);

– Хто ж, Лесю, напише нам приговор причету? – питається на вулиці Мирон .. – Усі такі грамотії зібралися, що більше хрестика нічого не утнуть (М. Стельмах);

// Заспівати, заграти і т. ін. енергійно, старанно.

А музики знов втяли козачка: скрипка знов заспівала, а решето знов забряжчало (І. Нечуй-Левицький);

– Ану заводь, Максиме! – І ми такої враз гучної утяли, Що аж замовкнули в житах перепели (М. Рильський);

Без коня не всякий утне тую штуку [перепливе Буг], перші шведи – ні (Б. Лепкий);

// перев. зі сл. штука, весілля. Зробити щось несподіване, незвичайне.

Його несподівано звідтіль [з бурси] вигнали за те, що він раз утнув штуку в класі (І. Нечуй-Левицький);

Годилося б, до речі, в поемі під кінець утнуть бучне весілля, пустити у танець, якщо не все, то, може, хоча би півсела (І. Гончаренко);

Лесько утне ще штуку не одну. Він потім стане побратимом Разіна (Л. Костенко);

* Образно. Хіба не буває так, що за ціле літо не випадає ні одного холодного дня? А якщо й цього року природі забагнеться втяти таку штуку, тоді – що? (Ірина Вільде).

5. розм. Виконувати танець із запалом, швидко.

6. тільки док., що, розм. Зрозуміти що-небудь.

Сказали [троянці]: “Люди тут бормочуть, язиком дивним нам сокочуть, І ми їх мови не втнемо ..” (І. Котляревський).

◇ Вибива́ти (би́ти) / уда́рити (утну́ти) тропака́ (третяка́, гопака́) див. вибива́ти;

Вкрути́ти (рідше утну́ти) хвоста́ див. вкру́чувати¹;

Встругну́ти (відколо́ти, утну́ти, утя́ти) / відко́лювати шту́ку (шту́чку, рідше но́мер) див. устругну́ти;

(1) Втну́ти язика́ (д) див. укоро́чувати;

Нарі́зати (утя́ти) сі́чки див. нарі́зувати;

Укороти́ти (прикороти́ти, врі́зати, втну́ти) / укоро́чувати (прикороча́ти, прикорота́ти) язика́ (язи́к) див. укоро́чувати;

(2) Утну́ти по са́му рі́пицю кому – змусити кого-небудь бути покірнішим, дуже обмеживши у чомусь.

Гаркуша промовчав, понурившись над возом. Ой, утнуть, здається, утнуть по саму ріпицю! Їхнє сьогодні право, що хочуть, те й роблять (О. Гончар);

(3) Утя́ти (утну́ти) до гапликі́в, ірон. – зробити, виконати, сказати щось невдало; не до ладу, недоречно.

[Тетяна:] Гарно, гарно [співав], нічого сказати. [Михайло:] Утяв до гапликів! (І. Котляревський);

Ну та й утяла до гапликів. Музика – одне, а вона – друге... (М. Старицький);

– Наш дяк більше б годився для тієї ролі тореадора, – говорила Ватя. – О, сей утнув би до гапликів, нема що й казати, – говорив Леонід Семенович (І. Нечуй-Левицький).