утікати

УТІКА́ТИ¹ (ВТІКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТЕКТИ́ (ВТЕКТИ́), утечу́, утече́ш; мин. ч. уті́к, утекла́, ло́, док.

1. Швидко відходити, відбігати, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування і т. ін.

– Чого це ти, Денисе, так засапався? Чи втікав од кого? Чи за тобою хто гнався? – спитав Роман (І. Нечуй-Левицький);

Не в спромозі втекти уже, – рись перекинулась на спину черевом вгору, випустила пазурі і зайняла так оборону (І. Багряний);

Враз від греблі почулося вовче виття. Дівчата завищали не своїми голосами, кинулись утікати (М. Стельмах);

Ви не знаєте самі, що се втекло від вас: чи зайчичок стрибнув, чи пташечка пурхнула, чи дівчинка зникла (Марко Вовчок);

Плавні горіли .. Коли швидше побігти – можна ще втекти (М. Коцюбинський);

Блиснувши чорною сталлю, ринув [ворон] головою вниз в кількох десятках метрів від дороги. – Добивай! Утече! – закричав Сергій (Григорій Тютюнник).

2. Поспішно відступати.

Розбите польське військо утікало з поля (Я. Качура);

Пан як пан, та панята – хоч утікай з хати (прислів'я);

Зловісно посміхався Бенедикт і звелів почати бій. Але руські не втікали (А. Хижняк);

Гетьман говорив, ніби він не після погрому втікав, а похід до перемоги провадив (Б. Лепкий);

// Рятуватися втечею, відчуваючи страх перед кимсь, чимсь.

– Три якісь багаті пани втікали од гайдамаків та запорожців з України в Польщу та й закопали своє добро (І. Нечуй-Левицький);

Прийшов до Києва Радзівілл із литвинами, усе попалив і пограбував, а міщани, сівши на байдаки, мусили до Переяслава втікати (П. Куліш);

– Бійся бога, милий побратиме! Що за слово ти оце промовив? Чи на те ж браталась я з тобою, аби мала так ганебно зрадить? Коли хочеш, утікаймо вкупі, – дужий кінь мій нас обох врятує (Леся Українка);

Смерть бігла за ним, а він [гетьман] утікав перед нею крізь болота й мокляки, крізь нічну імлу (Б. Лепкий).

3. Самовільно, потай іти, від'їжджати і т. ін. звідкись кудись, до когось; здійснювати втечу з тюрми, каторги, з-під варти і т. ін.

І згадав сирота Степан в неволі Свою далеку Україну, .. Кайдани лама, Утікає на вольную волю... (Т. Шевченко);

Торік у ярмарку баба скочила на чужий віз та за Буг утікала (Марко Вовчок);

Вже один-два, які крайні, потиху відповзли й утекли, а решта сиділа, поглядаючи, чи не втекти й собі, але так, щоб не показатися боягузом (Г. Хоткевич);

Долю Грузії своєї Оспівав великий син [Гурамішвілі]; Як утік він із полону, Як блукав голодний він (М. Рильський);

В минулому році хлопчак хотів був утекти до червоних козаків, так не взяли його – не доріс (М. Стельмах);

Цей [хлопець], звичайно, втікати зі школи не буде (О. Гончар);

Втікаю думками з полону до україн, до домовин (В. Стус);

// Залишати своє місцеперебування, направлятися кудись і т. ін. через певні обставини.

– Куди ти підеш? – гукнули на неї дівчата. – Ще тільки розігралися, а ти вже і втікати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Олександра .. сварилась з чоловіком. У хаті в них було пекло. Гнат втікав до корчми (М. Коцюбинський);

Там [у Львові] було холодно і сніг ішов, отже, хотілося скоріш утікати, тим більше, що справ не було багато (Леся Українка);

* Образно. Утекти б од себе геть світ за очі, у небачене, нечутне, у немовлене, де нема ані осмут, ні радощів (В. Стус);

// перен., розм. Збігати (про страву).

[Гапка:] Нема часу, борщ вибіжить. [Степан Демидович:] Та не бійся, не втече твій борщ (В. Самійленко).

4. перен. Швидко переміщаючись, віддалятися.

Серденько щось рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох .. Сумує він, – аж ось реве, Аж ось гуде, – і хвиля утікає!.. Аж – гульк!.. з води дівчинонька пливе (П. Гулак-Артемовський);

Поле біжить, утікає кудись, поспішає перевалитись за обрій, котрого і не видно (Б. Лепкий);

Утікають кілометри .. Утікають назад ліси, і пустелі, і пасма гір .. Пролітають з грюкотом мости, семафори, тунелі – все утікає назад (І. Багряний);

* Образно. Обидовська з острахом дивилася на бліде обличчя гетьмана, на очі, що чимраз дальше втікали кудись углиб (Б. Лепкий);

// Зникати.

День устає. Із сходу день іде. Коротшають і утікають тіні (М. Рильський);

Пахло весною. З першими променями сонця почав непомітно втікати мороз (Ю. Збанацький);

Погасли живі іскорки в її очах, сміх утік із уст (І. Франко);

Сонні примари втікали від нього. Почував себе сіжим, молодим, здоровим (Б. Лепкий).

5. від кого – чого, заст., чого, перен. Позбавлятися кого-, чого-небудь неприємного, небажаного, уникати чогось.

Тепер стояла справа так, що як-небудь викрутитись, щоб утекти зустрічі з інтелігенцією, Вові не можна було: сьогодні в народній чайній одбудеться перша народна читанка (С. Васильченко);

Хоч покоти м'ячем по цій дорозі .. і ніяк зачепитися на ній .. і ніяк утекти її, проклятої, ні збутися (В. Стус);

Потім ізнов прясти стане [мати], але й у роботі тепер уже від спогадів не втече – встають та й встають у пам'яті цілі картини з недавнього минулого (А. Головко);

Вам [ворогам] не втекти від правди суду (В. Сосюра);

Люди, втікаючи згуби, одні по горах притулились; Інші човнами пливуть (М. Зеров);

Нікому від діла тепер утікати не вільно (Б. Лепкий).

6. тільки док., перен., розм. Десь подітися, пропасти.

– Не плач, дочко, не журися. Твій талан од тебе не втече (І. Нечуй-Левицький);

– Ех, утік наш могорич з-під самого носа. Варава, тільки Варава заховав злодіїв! (М. Стельмах);

– Не втече од тебе ні завод, ні шахта. – Завод не втече, та життя, мамо, не стоїть на місці (А. Головко).

7. Припиняти своє спільне життя з ким-небудь, покидати своє подружжя.

Іван охоче оповідав про своє життя домашнє; з оповідання того можна було зрозуміти, що втік він .. од лютої жінки (М. Коцюбинський);

– В селі язиками плещуть, що твій Михайло втік від Юлки (М. Томчаній).

8. тільки док., рідко. Спливти (про воду).

◇ Бага́то (чима́ло) води́ сплило́ (спливло́, збі́гло, упливло́, утекло́ і т. ін.) див. бага́то;

(1) Від пра́вди не втече́ш – уживається для констатації факту, який для мовця або для співрозмовників не дуже бажаний або неприємний.

– А хто ж ми? – насторожився Марат. – Ох, тільки підмайстри, – зітхнув Крушина. – Газетні підмайстри .. Від правди не втечеш... (С. Журахович);

Ді́ло не втекло́ рук див. ді́ло;

Душа́ виліта́є (відліта́є, тіка́є і т. ін.) / ви́летіла (відлеті́ла, втекла́ і т. ін.) з ті́ла див. душа́;

Душа́ в п'я́ти (п'я́тки) тіка́є (опуска́ється, хова́ється і т. ін.) / втекла́ (опусти́лася, схова́лася і т. ін.) <�Душа́ [аж] у п'я́тах (у п'я́тках)> див. душа́;

(2) Душа́ ма́ло не втекла́ з ті́ла (д) див. душа́;

(3) З душе́ю втекти́ (ви́рватися) – залишитися живим.

От гостював, – насилу з душею вирвався! (прислів'я);

Ніч доокіл нависала сліпа, й лиш тому пощастило Міррі з душею втекти (із журн.);

Земля́ тіка́є (вислиза́є) / втекла́ (ви́слизнула) з-під ніг (рідко з-під підошо́в) див. земля́;

(4) Не втече́ рук чиїх, кого – хто-небудь обов'язково досягне чогось, матиме щось.

Він аж мов повеселішав, як забалакали про земство. Він добре знав, що воно його рук не втече (Панас Мирний);

(5) Недале́ко втекти́ (піти́) від кого – чого. – мало відрізнятися від кого-, чого-небудь; бути майже однаковим з кимсь, чимсь.

Щодо Пазі, то він наче догадувався, що вона недалеко втекла від звичайної повії (Л. Мартович);

Іноді дійсно можна знайти вибиті на стінах малюнки. Та вони часто непристойні. Видно – яванці недалеко пішли від індусів (Ю. Яновський);

Нена́че (як) від (од) чуми́ тіка́ти (утіка́ти, шара́хатися, шара́хати, саха́тися і т. ін.) див. тіка́ти;

Сон тіка́є (зліта́є) / уті́к (злеті́в) [з оче́й] див. сон¹;

(6) Хоч утіка́й з ха́ти – те саме, що Хоч з ха́ти тіка́й (див. тіка́ти).

Пан як пан, та панята – хоч утікай з хати (прислів'я).

УТІКА́ТИ² див. втіка́ти¹.