утікати

ВІДСТУПА́ТИ (під час воєнних дій рухатися назад чи вбік з певного місця, позицій під натиском супротивника, ворога), ВІДХО́ДИТИ, РЕТИРУВА́ТИСЯ заст.; ВІДКО́ЧУВАТИСЯ (швидко); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ (ВТІКА́ТИ) (дуже швидко, поспішно), ДРА́ПАТИ зневажл. — Док.: відступи́ти, відійти́, ретирува́тися, відкоти́тися, утекти́ (втекти́), драпону́ти, драпну́ти. Бій тривав недовго. Ворог поспішно відступав (В. Гжицький); Не відходять (вороги), а тікають, наввипередки тікають до переправ, кавалерія давить піхоту, кидають артилерію, кулемети в плавнях (О. Гончар); Він (корпус) з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (П. Кочура); Розбите польське військо утікало з поля (Я. Качура); — Бачив, скільки сьогодні машин помчало на Ригу? Драпають німчики! (П. Автомонов).

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності), ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯ розм., ЧЕ́ЗНУТИ розм., ЗБУВА́ТИ заст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), УГАВА́ТИ (ВГАВА́ТИ), ПЕРЕГОРЯ́ТИ (ПЕРЕГОРА́ТИ рідко) (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо — поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ (ВТІКА́ТИ), ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИ розм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). — Док.: зни́кнути, зни́кти розм. ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути (вга́снути), перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́ (втекти́), відлеті́ти, відли́нути поет. зсли́зну́ти (сли́знути), зсли́зти (сли́зти), згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомість розливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає (хвиля), і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); — Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, — ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув (Йон), що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам'ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася (стежка) вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

ТІКА́ТИ (швидко рухатися, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування тощо), УТІКА́ТИ (ВТІКА́ТИ), ДРА́ПАТИ (ДРЯ́ПАТИ) розм., ДЕ́РТИ (ДРА́ТИ) розм., УШИВА́ТИСЯ (ВШИВА́ТИСЯ) фам., ДРАПЦЮВА́ТИ діал.; БІ́ГТИ (поспішно відступати); ЗБІГА́ТИ (звідкись). Після того, як віл пропав, Грицько надумав тікати знову пішки (М. Грушевський); Утікав я від Параски через перелази (коломийка); — Куди ж німці драпають тепер? (С. Борзенко); В другій половині дня пронеслася чутка, що праворуч під натиском ворога румуни дряпають, оголяючи фланг (О. Гончар); Левові прочулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги!.. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (І. Франко); Гривко так жалібно почав вити під хатніми вікнами, що Вовк чимдуж мусив драпцювати до лісу (І. Франко); — От, ваші... давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Панас Мирний). — Пор. 1. утекти́.

УТЕКТИ́ (ВТЕКТИ́) (непомітно, несподівано, без дозволу зникнути, покинути щось), ЩЕ́ЗНУТИ, ЗМИ́ТИСЯ розм., ЗМАНДРУВА́ТИ розм., ЗСЛИ́ЗНУ́ТИ розм., ЗСЛИ́ЗТИ розм., ЗМОТА́ТИСЯ фам., СПРИСНУ́ТИ рідше; ДЕЗЕРТИРУВАТИ (про військових). — Недок.: утіка́ти (втіка́ти), щеза́ти, зслизати, змива́тися, змо́туватися, сприса́ти. (Іван (перед розчиненими дверима):) Утекла (Хвенька)!.. От гаспидське зілля (Панас Мирний); Але як же можна отак піти, щезнути, попросту сказавши — утекти без сліду? Ні. Вся легінська вдача протестувала би проти того (Г. Хоткевич); — За правилом, — насторожився Корон, — ми повинні якнайшвидше змитися звідси! (П. Автомонов); Вівці никають по дворі, незагнаті в свій час, і навіть воли стоять ненапоєні. А Роман десь знову зслиз (І. Нечуй-Левицький); "Ах ти ж, — думаю, — гад, он який ти святий та божий! Ну тепер ти в мене не сприснеш". І став я за ним слідкувати (М. Стельмах).

ВПАДА́ТИ (УПАДА́ТИ), ВЛИВА́ТИСЯ (УЛИВА́ТИСЯ), ВПЛИВА́ТИ (УПЛИВА́ТИ), ВТІКА́ТИ (УТІКА́ТИ) рідше. — Док.: впа́сти (упа́сти), вли́тися (ули́тися), вплисти́ (уплисти́), втекти́ (утекти́). Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро (Леся Українка); Ой ти, Дніпре-брате, скажи мені правду, Ох скільки у тебе річок упало (пісня); Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (С. Чорнобривець); З-під коріння липи било джерело погожої води і відтак, тихо журчачи по дрібних камінцях, впливало до потоку (І. Франко); — Вода поволі бурхливо котиться руслами природних водойм у море.., за якихось там пару, ну, за три тижні майже все втікає (М. Чабанівський).