хвала
ХВАЛА́, и́, ж.
1. Вияв високої оцінки комусь, чомусь; уславлення, похвала.
Ледачая хвала сама себе хвалить (Номис);
А подивися та спитай! Що там твориться у тім раї! Звичайне, радость [радість] та хвала! Тобі єдиному святому За дивнії твої діла! Отим-бо й ба! Хвали нікому, А кров, та сльози, та хула, Хула всьому! (Т. Шевченко);
– Я не потребую, не хочу вашої хвали: її ні в кишеню не покладеш, ні душі нею не зогрієш (М. Стельмах);
Україна вставала з пожарів, жила, І солдату в дарунок лунала хвала (М. Нагнибіда);
– Ви пробачте, що я так все просто... без дипломатії, розумієте, звик так говорити. Чому? Краще в очі найгіркішу правду, аніж у очі – хвалу, а за очі – хулу (Ю. Збанацький);
Віддавна сміливості й одвазі шумить по всесвіту хвала (М. Рильський).
2. Урочисте величання, прославлення кого-, чого-небудь.
Стоголоса хвала;
– Так вдаримо піснею! Торкнем бандуру! Хвала герою, воїну буй-туру! (П. Тичина).
3. у знач. пред. Вигук, що передає захоплення, величання, визнання кого-, чого-небудь.
Радіймо всі – весна прийшла! Вітаймо сонце, що тепла Дає й для мушки і стебла, – Хвала йому, хвала!.. (М. Вороний);
Хвала ж бійцям і теслям! Вічна слава Народові, трудівнику й герою, Що мостить міст в майбутнє золотий (М. Рильський);
Хвала труду незгасному, Хвала навіки миру!.. (І. Нехода).
Склада́ти (співа́ти) / скла́сти хвалу́ (сла́ву, гімн) див. склада́ти;
Честь і сла́ва (хвала́, ша́на) див. честь.○ Віддава́ти / відда́ти хвалу́ див. віддава́ти.
◇ Співа́ти хвалу́ див. співа́ти;
(1) Хвала́ бога́м (д) див. хвали́ти;
(2) Хвала́ Бо́гу (д) див. хвали́ти.
Значення в інших словниках
- хвала — (висловлювання високої оцінки комусь) звеличання, уславлення, книжн. панегірик. Словник синонімів Полюги
- хвала — хвала́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- хвала — |по|хвальба, величання, прославляння, уславлення; ФР. слава, ОСАННА. Словник синонімів Караванського
- хвала — [хвала] -ли, д. і м. -л'і Орфоепічний словник української мови
- хвала — -и, ж. 1》 Похвала, уславлення. 2》 Урочисте звеличання, прославляння кого-, чого-небудь; гімн. Складати хвалу. Співати хвалу. 3》 у знач. присудк. сл. Вигук, що передає захоплення, величання, визнання кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- хвала — хвали́ти Бо́га. 1. у знач. вставн. словоспол. Уживається для вираження задоволення, заспокоєння, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь. — Ну, хвалить Бога, що Настя знайшла собі роботу!... Фразеологічний словник української мови
- хвала — СЛА́ВА (загальне визнання кого-, чого-небудь як знаменитого, авторитетного і т. ін.), ІМ'Я́ з означ.; ЗНАМЕНИ́ТІСТЬ, СЛАВНОЗВІ́СНІСТЬ, ПРОСЛА́ВА (широка, особлива популярність); ЛА́ВРИ мн. (як символ слави); БЕЗСМЕ́РТЯ уроч. Словник синонімів української мови
- хвала — Хвала́, -ли́, -лі́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- хвала — ХВАЛА́, и́, ж. 1. Похвала, уславлення. А подивися та спитай! Що там твориться у тім раї! Звичайне, радость [радість] та хвала! Тобі єдиному святому За дивнії твої діла! Отим-бо й ба! Хвали нікому, А кров, та сльози, та хула, Хула всьому! (Шевч. Словник української мови в 11 томах
- хвала — Хвала, -ли ж. Хвала, хваленіе, похвала. Ледачая хвала сама себе хвалить. Ном. № 2562. Честь Богу, хвала і вам на здоров'я. Ном. № 10008. хвалу бо́гові оддав. Восхвалилъ Бога. МВ. І. 16. хвалу за хвіст тягти. Шутливо: быть звонаремъ. Словник української мови Грінченка