хвала

ХВАЛА́, и́, ж.

1. Похвала, уславлення.

А подивися та спитай! Що там твориться у тім раї! Звичайне, радость [радість] та хвала! Тобі єдиному святому За дивнії твої діла! Отим-бо й ба! Хвали нікому, А кров, та сльози, та хула, Хула всьому! (Шевч., II, 1963, 253);

— Я не потребую, не хочу вашої хвали: її ні в кишеню не покладеш, ні душі нею не зогрієш (Стельмах, І, 1962, 523);

Україна вставала з пожарів, жила, І солдату в дарунок лунала хвала (Нагн., Пісня.., 1949, 73);

— Ви пробачте, що я так все просто… без дипломатії, розумієте, звик так говорити. Чому? Краще в очі найгіркішу правду, аніж у очі — хвалу, а за очі — хулу (Збан., Сеспель, 1961, 35).

♦ Віддава́ти (відда́ти) хвалу́ див. віддава́ти.

2. Урочисте звеличання, прославляння кого-, чого-небудь; гімн.

Як вільне море в час прибою, Радянська гомонить сім’я — І стоголосою хвалою Квітчає Партії ім’я (Рильський, III, 1961, 97).

♦ Склада́ти (скла́сти) хвалу́ див. склада́ти;

Співа́ти хвалу́ див. співа́ти.

3. у знач. присудк. сл. Вигук, що передає захоплення, величання, визнання кого-, чого-небудь.

Радіймо всі — весна прийшла! Вітаймо сонце, що тепла Дає й для мушки і стебла,— Хвала йому, хвала!.. (Вороний, Вибр., 1959, 92);

Хвала ж бійцям і теслям! Вічна слава Народові, трудівнику й герою, Що мостить міст в майбутнє золотий (Рильський, III, 1961, 10);

Хвала труду незгасному, Хвала навіки миру!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 3).

♦ Хвала́ бо́гові (бо́гу, бога́м) — те саме, що Хвали́ти бо́га ( див. бог).

— Хвала богові, я вільна тепер, а про гроші — мені байдуже. Живу собі, як пташка та, безжурно… (Мирний, III, 1954, 169);

— Кличе [покійна Соломія].. А не приходить, ні… Та й хвала богу, бо засмутилась би небіжка, коли б прочитала моє життя, як воно списане на спині… (Коцюб., І, 1955, 388);

[Андромаха:] Хвала богам! Пішли-таки лідійці! Пішли на бій (Л. Укр., II, 1951, 291);

Честь і хвала́ кому, чому — уживається як заклик, що виражає захоплення, визнання заслуг, гідності кого-небудь, вдячності кому-небудь за щось.

Честь і хвала невмирущому таланові і довічна йому слава! (Мирний, V, 1955, 422).