хилитися

ХИЛИ́ТИСЯ, лю́ся, лишся, недок.

1. Нагинатися, нахилятися, наближаючись до кого, чого-небудь; робитися похилим.

По тім боці жита половіють; чутко – млин меле, і чуєш і бачиш – шумлять і хиляться верби на греблі (Марко Вовчок);

В травах перепілки, тихий плач сопілки, і на сонці гілки хиляться в плодах. Краю мій, ти, краю, кращого немає, як тебе, розмаю, та по всіх світах (В. Сосюра);

Спілий колос хилиться до землі (Д. Бедзик);

– Вйо, коні! – шаленіє Левко. – Підвівшись на весь зріст, він розкручує над головою кінець віжок, здригається, хилиться на вибоях і невідомо яким чудом втримується на санях (М. Стельмах);

// Рухатися в певному напрямі.

Штефан відійшов трохи і уважно стежив – в який бік більше хилиться дим з курища (Г. Хоткевич);

// Нахилятися набік (про корабель, човен, літак і т. ін.); кренитися.

Вибравши мить, коли палуба поволі хилилася назад, він розширив скальпелем рану і застиг на якусь долю секунди, ждучи, поки крейсер вирівняється (В. Кучер);

Човен мій, не хились, не хились (І. Гончаренко);

Літак хилиться набік, піднімає крило, воно затуляє все небо, його зернисте срібло сліпить очі (Л. Первомайський);

// Не триматися на ногах, падати (про людей).

І враз уявляється йому картина поєдинку з якогось романа [роману] .. Він зводить пістоль... синій димок – і пан Микола хилиться вниз, а крізь білу сорочку стікає червоний струмок (М. Коцюбинський);

Незвичні до військової науки люди хилилися цілим покосом під кулями. Але йшли, як лава (Ю. Яновський);

// Опускатися, схилятися від перевтоми, безсилля, хвороби і т. ін.

Як не спиться Івасеві, візьме мати його русяву головоньку в свої руки .. й стиха, любим голосом малює йому картину іншого життя... життя тихого, хліборобського побуту .. Івась після того хилився на материну руч (Панас Мирний);

[Старий чоловік:] Чого у тебе попіл на волоссі? (Жінка мовчить і ще нижче хилиться) (Леся Українка);

Відкрив [Іван] очі, блиснув пожовклими білками і намагався вдихнути повітря, бо це була остання боротьба його. Але голова почала в'янути, хилитись вбік (Мирослав Ірчан);

Овечата ледве сновигали по траві, шукаючи тіні і, не знаходячи, жалібно деренчали, голови їх хилилися, боки ходором ходили (Панас Мирний);

// В'янути, всихати (про рослини).

Горить земля від спеки. Крейда біла Блищить на схилах. Сонце припіка. І від безводдя хилиться змарніла, Суха, як дріт, стеблина будяка (П. Дорошко);

// перен. Зазнавати поразки в бою; відступати, здаватися.

Хто не хилиться в битві хоробрій, той довічно для бою живе! (С. Голованівський);

Дрижать поля мої від матернього плачу, Та ворог хилиться, уже спіткнувся він... (М. Рильський).

2. перен. Ставати на чийсь бік; віддавати перевагу якійсь думці, переконанню і т. ін.

Варто пригадати, що в тих сторонах [в Карпатській Русі] ще в половині XVI в. дуже голосною і рухливою була купка людей, що хилилися до протестантизму (І. Франко);

– Самі кажете, що через те нема й суду на ваших братів, що й судді на багатирський бік хиляться (Б. Грінченко);

Не подобався конфедератський [конфедеративний] лад Матвієві. Він став до короля хилиться, За нього воювать (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

// Шукати заступництва, прихильності в кого-небудь.

Згорда позирала [Маруся] на Осауленка і на його Орину, сироту вбогу. Та, як голубка полохлива, до свого подружжя хилилась (П. Куліш);

Сина Йвана молодого Оддали в солдати За те, що ти не навчила Панів шановати [шанувати]. До кого ж ти прихилишся? Нікого немає!.. До людей хились, небого, Люде [люди] привітають (Т. Шевченко);

* Образно. Не хилітесь [думи] ні до кого, Ляжте дома спати... (Т. Шевченко);

// Коритися кому-, чому-небудь, виконувати чиюсь волю.

Кричите, Що Бог создав [створив] все не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! (Т. Шевченко);

– Він [пан] у нас тепер начальником громадським, .. якийсь прислужник писарем, і ціла рада мусить хилитися по їх волі (І. Франко);

Сором хилитися, Долі коритися! Час твій прийде З долею битися, – Сон пропаде (Леся Українка);

// Догоджати кому-небудь.

Догадується Василь Іванович, чого так хилиться перед ним Литовка: підходить строк векселю, а грошей, мабуть, тонко... (С. Васильченко);

* Образно. Доки дикі кози в горах держаться, не хиляться вони перед тим, хто забажає їх обстригти (А. Кримський).

3. до чого, на що. Наближатися до якої-небудь межі, якогось моменту, періоду свого розвитку, руху.

Вечір хилиться до нічки. Світ тікає від очей... (Я. Щоголів);

День хилився до вечора, вітер ставав холоднішим і дужчим (О. Гуреїв);

// безос.

Над землею згущався день, хилилося на вечір (Іван Ле і О. Левада);

// Наближатися до лінії обрію, опускатися, заходити (про сонце, місяць).

Вечоріє. Біле холодне сонце хилиться за гору, а в ярузі, над позамітаними снігом хатами, піднімаються сиві стовпи диму (І. Вирган);

Сонце вже хилилося за синю смугу, курява починала рожевіти, назустріч пастушки гнали з поля череду (П. Панч);

Місяць хилився все нижче, золотавився, тьмянішав (З. Тулуб);

// перен. Бути спрямованим на що-небудь, йтися до чогось (про розмови, дії, вчинки і т. ін.).

Уже й до сватання діло хилилось. Родичі переказали, що Лукіян Середа згоден віддати за Грицька дочку – “нехай присилає сватів”. І Грицько наважився нарешті (А. Головко).