хилити

ХИЛИ́ТИ, лю́, лиш, недок.

1. що. Нагинати, пригинати що-небудь донизу, робити похилим; нахиляти.

Гарячий вітер хилить-нахиляє Траву хвилясту стиха до землі (П. Куліш);

Ходить вітер, ходить буйний, По полю гуляє; Тонку вербу край дороги Хилить, нахиляє (П. Грабовський);

Хилить вітер жита понад шляхом (П. Тичина);

// Нахиляти посуд, щоб напитися або вилити з нього рідину.

Миня узяв побожно глечик в обидві руки, припав до нього ротом і почав обережно хилити на себе, голосно ковтаючи холодний кисляк (Л. Первомайський);

// Звішувати вниз гілки, стебла, віти і т. ін. (про рослини).

Там, де верби хилять віти, Там, де лози струнко гнуться, Там, на озері розкішнім, Хвиля срібная жила (О. Олесь);

Шумлять, хвилюються жита. Поглянь лише навколо – пшениця стигла, золота додолу хилить колос (Н. Забіла);

Я чув уві сні, як наді мною шепотілись віковічні сосни, бачив, як хилили на мій лісовий курінь густе листя крислаті дуби (Ю. Збанацький);

* Образно. Хилить осінь чоло зморене, плечі обезкрилені (Н. Забіла);

// Змушувати рухатися в певному напрямі.

Тихенький вітер хилив парашути до порослої низькою вільшиною долини (О. Десняк);

// безос., перен., розм. Схиляти до чого-небудь, змушувати зробити щось.

Горіла голова, усе тіло. Страшенно хилило лягти на дорозі і заснути (В. Минко).

2. куди, до чого, перен., розм. Навертати, спрямовувати до чого-небудь розмову, дію і т. ін.; гнути.

[Олена:] Може, вже мені на вулицю ходити можна? [Василина:] Бач, куди вона хилить, а я собі й байдуже (С. Васильченко);

– Мені якраз треба півслупця на підошви купити. Може, знайдеться в твого батька? – вже з любов'ю поглянув на засоромлене обличчя. – Напевне, знайдеться, – ще більше почервоніла дівчина, догадуючись, куди хилить цей глибокоокий, з стіжком перестиглого волосся парубок (М. Стельмах);

– Бачила я колись, як батько твій портрет царя Миколи спалив. – Семен Архипович здригнув. До чого це стара хилить? (Н. Рибак).

3. перен., розм. Багато пити, часто вживати алкогольні напої; пиячити.

Сів він і собі за столом, казав подати “найкращого” [вина], хоч же йому і не пилось, хилив кухлик за кухликом (П. Куліш);

Гришиха була дуже лиха, осудлива, ще й любила хилити горілку (І. Нечуй-Левицький);

Хай декому буде наука, Хто хилить, забувши діла, До чого горілка-зміюка Сивуху Кузьму довела (С. Олійник).

◇ Дрімо́та бере́ (змо́рює, хи́лить) див. дрімо́та;

Сон хи́лить (кло́нить, змо́рює і т. ін.) / змори́в (зломи́в, поборо́в і т. ін.) див. сон¹;

Схиля́ти (хили́ти, клони́ти) / схили́ти (склони́ти) го́лову (чоло́) див. схиля́ти;

(1) Хили́ти до моги́ли кого – наближати чиюнебудь смерть.

Дарина думає, що в останні рокипідточували мене [Дмитра Листопада], хилили до могили старість, хвороби тілесні і нещастя з дітьми нашими; (В. Дрозд);

(2) Хили́ти на своє́ – настійливо, наполегливо відстоювати власну думку, переконувати у своїй правоті.

А Щука на своє хилила: – Ет, вигадки! Велике діло – миш (Л. Глібов);

(3) Хи́лить (кло́нить) на (в) сон (до сну):

а) (кого і без дод.) хто-небудь хоче спати.

– Щось мене, – кажу, – клонить на сон... спочину трохи (Ганна Барвінок);

Він іще варнякає щось собі там у темноті, але я не слухаю. Мене хилить до сну (В. Винниченко);

Ми проїхали, не спиняючись, понад двісті кілометрів – і втома, ритмічне похитування на м'яких ресорах та й сама пізня пора хилили нас до сну (Ю. Смолич);

Після невдалого ранішнього купання тут, на сонці та на вітрі, Мартинюка хилило на сон (Л. Дмитерко);

б) (кого) викликати у кого-небудь бажання спати.

Інших на сон спиртне клонить, а мене – навпаки (І. Муратов);

Гострий запах прив'ялого зілля п'янить і хилить на сон (Ю. Бедзик).