хилити

НАГИНА́ТИ (змушувати опускатися донизу верхню частину дерева, трави, гілки тощо), ГНУ́ТИ, ЗГИНА́ТИ, ВГИНА́ТИ (УГИНА́ТИ), НАХИЛЯ́ТИ, ХИЛИ́ТИ, ПОХИЛЯ́ТИ, СХИЛЯ́ТИ, КЛОНИ́ТИ поет.; ПРИГИНА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ (до кого-, чого-небудь — до землі і т. ін.); НАДГИНА́ТИ розм. (трохи згинаючи, нахиляти). — Док.: нагну́ти, зігну́ти, вгну́ти (угну́ти), нахили́ти, похили́ти, схили́ти, пригну́ти, прихили́ти, надігну́ти. Леонід Семенович.. вхопив гілку яблуні, нагнув її (І. Нечуй-Левицький); Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі (Т. Шевченко); Згинає колосся вусате вага золотого зерна (В. Сосюра); Ходить вітер, ходить буйний, По полю гуляє; Тонку вербу край дороги Хилить, нахиляє (П. Грабовський); Грона похилили гіллячку (М. Коцюбинський); Теплий вітрець.. схилив до землі білі келехи ромашок (В. Козаченко); Виплива на сині ріки Ясен вечір іздаля — І до ніг йому гвоздики Клонить пристрасна земля (М. Рильський); Червоні лопаті хедера пригинали до серпа важкоколосу пшеницю (Ю. Збанацький); "...Від жалощів у полі квітки в'яли, Дерева з туги верховини До землі прихиляли!" (Панас Мирний). — Пор. 1. гну́ти.

НАХИЛЯ́ТИ (голову, спину, шию), НАГИНА́ТИ, СХИЛЯ́ТИ, ПРИГИНА́ТИ (трохи, не зовсім); ЗГИНА́ТИ (спину, шию, рідко — голову); ПЕРЕГИНА́ТИ підсил., ПЕРЕХИЛЯ́ТИ підсил. (спину, шию); ХИЛИ́ТИ, ПОХИЛЯ́ТИ, КЛОНИ́ТИ поет. (голову, обличчя, чоло); ОПУСКА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ (голову). — Док.: нахили́ти, нагну́ти, схили́ти, перехня́бити діал. пригну́ти, зігну́ти, перегну́ти, перехили́ти, похили́ти, опусти́ти, прихили́ти. Килина мерщій нахилила обличчя (А. Головко); — Сонька? — перепитала молодичка й так нагнула голову, що її підборіддя стало потрійне (Є. Гуцало); За хвилину Заїка вже стояв на балконі й почтиво схилив спину за кріслом князя (Г. Хоткевич); Низько пригнувши голову, йде (гусак) прямо на неї (А. Дімаров); Кінь став дибки, граціозно зігнувши шию (І. Нечуй-Левицький); Добриловський ще раз граціозно і якось м'яко нахилив шию й голову... перегнув пополовині свою тонку фігуру та й сів у крісло (І. Нечуй-Левицький); Чубенко хилив голову й пускав з руки повід (Ю. Яновський); Ото він і пішов.. тихою ступою, похиливши голову, мов задумався (Г. Квітка-Основ'яненко); Клонить обличчя кохане До узголів'я жона (М. Рильський); Її здалося, що всі люди задивлялись на неї, а вона, прихиляючи голову, тихенько здоровкалась з ними (М. Стельмах).

ПИ́ТИ що і без додатка (алкогольні напої), ВИПИВА́ТИ, СПИВА́ТИ розм., КРУЖА́ТИ розм., КРУЖЛЯ́ТИ розм., ХИЛИ́ТИ розм., ХИЛЯ́ТИ розм., ВИХИЛЯ́ТИ розм., СМОКТА́ТИ розм., ЧЕРКА́ТИ (ЧИРКА́ТИ) розм., ЦМУ́ЛИТИ (ЦМО́ЛИТИ) розм., ЧАРКУВА́ТИ розм., ЧАРКУВА́ТИСЯ з ким і без додатка, розм., КЛЮ́КАТИ фам., СМИ́КАТИ вульг., ЛИГА́ТИ вульг., КРУГЛЯ́ТИ діал., КУЛИКА́ТИ діал., КУБРЯ́ЧИТИ діал.; ПИВА́ТИ розм. (часто, не раз); ГЛУШИ́ТИ розм., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм. (перев. із сл. горілка); ДУ́ТИ розм., ХЛИСТА́ТИ розм., ХЛЕБТА́ТИ (ХЛЕПТА́ТИ) розм., ХЛЕБЕСТА́ТИ розм., ДУ́ДЛИТИ вульг., ЖЛУКТИ́ТИ (ЖЛУКТА́ТИ) вульг. (у великій кількості); ЗАЛИВА́ТИСЯ чим, розм. (надмірно); РОЗПИВА́ТИ що, розм. (разом з ким-небудь); ПОХМЕЛЯ́ТИСЯ чим і без додатка (повторно, на другий день). Зібравшися, — всі паненята Ізнов кружати почали, Пили, як брагу поросята, Горілку так вони тягли (І. Котляревський); Дід часом.. випивав перед обідом чарку горілки з перцем (О. Довженко); Згадав він,.. Як в полі-степу срібну чарку спивав В гурті, на прощанні з своїми братами (М. Костомаров); Всі раділи, веселились, гуляли, мед-вино кружляли (казка); Гришиха була дуже лиха, осудлива, ще й любила хилити горілку (І. Нечуй-Левицький); Був тут.. один молоденький..; до горілки не міг навернутись. А якби ви побачили, як через півроку хиляв (С. Васильченко); Єпископ, правду мовити, хильнути чарочку любив.. Козак Мамай також.. вмів клюкати й вихиляти.. Умів він дудлити й жлуктати. Кубрячити, смикати й лигати, Кружати.., смоктати, цмулити.., хлебестати (О. Ільченко); Чого то вони не вигадають, аби б гуляти та горілочку смоктати! (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Твардовський в кінці стола З поставця черкає (П. Гулак-Артемовський); Діди чаркували і завзято билися в підкидного (М. Чабанівський); А Бахус пінненьку лигав.. Утер трохи не з піввідерка; Напивсь — і тілько що кректав (І. Котляревський); Нам, братику, не все парубкувать.. І тютюнкову день і ніч в шинку круглять! (П. Гулак-Артемовський); Правда, лучалось ярмаркувати, — Із ляхами кожухи на жупани міняти Та й горілочку добре куликати (Д. Мордовець); Якось, бачте, ніяково гостеві їсти й пити без примусу, щоб не подумав хто: "Мабуть нігде не бував, добрих горілок не пивав, хороших страв не їдав" (Ганна Барвінок); (Бєлін:) Мені.. доводиться платити за ваші обіди, бо за свої гроші ви глушите тільки горілку (Я. Галан); Добре дуть, як дадуть (прислів'я); Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких: Сивуху так, як брагу, хлище (І. Котляревський); Слуги.. хлебтали вина, які щастило вихопити з столу (П. Панч); — Цілу ніч дудлитимуть, ще й завтра похмелятимуться (А. Головко); Жлуктав (Семен) з горя горілку, мов корова воду, — пропив навіть останню свою одежину (П. Козланюк); Безбожно жлуктить (гість) усе, окрім кип'ячої смоли. Сам сулію самогону може видудлити (М. Стельмах); — Багаті самогоном заливаються, а ми з голоду пухнемо (Г. Косинка); Щоб скоріше позбутися Ханенка, Бараболя розпив з ним горілку, а потім.. випровадив його (М. Стельмах); В вівторок гості почували справдішнє похмілля й почали похмелятися (І. Нечуй-Левицький). — Пор. напи́тися.

ПИ́ТИ (мати потяг до алкогольних напоїв, регулярно їх уживати); ПИЯ́ЧИТИ, ХИЛИ́ТИ розм., П'Я́НСТВУВАТИ розм. (постійно напиватися, бути п'яницею); ВИПИВА́ТИ, ПОПИВА́ТИ, ПІДПИВА́ТИ розм. (вживати алкоголь потроху, час від часу); ЗАПИВА́ТИ розм., ЗАПИВА́ТИСЯ розм. (мати запої). Чутно було, як його годувальник покинув — сумував дуже, а як кинули жінка та дочка, то почав пити (Панас Мирний); — Ви дійшли до того, що почали пиячити (О. Донченко); Хай декому буде наука, Хто хилить, забувши діла, До чого горілка-зміюка Сивуху Кузьму довела (С. Олійник); Почали (люди) п'янствувати, бездіяльничати, красти (Г. Квітка-Основ'яненко); — Пий, пий, — сказала мені мама. — Мабуть, із хлопцями вже випиваєш, то чого рідної матері соромишся? (Є. Гуцало); — Жінка гризе душу й тіло, Мужик попиває (П. Гулак-Артемовський); Сухоти вже давно потроху мучили його, а він пособляв їм, запиваючи іноді (Б. Грінченко); Сей бідолаха не зазнав від колиски доброї хвилини. Часом запивався (О. Кобилянська).

СПРЯМО́ВУВАТИ що (надавати якогось напряму чиїйсь діяльності, дії, розмові тощо), СКЕРО́ВУВАТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ, НАПРЯМЛЯ́ТИ рідше, ОРІЄНТУВА́ТИ у чому; ПОВЕРТА́ТИ, НАВЕРТА́ТИ розм. (до чого, на що — надавати іншого спрямування); ХИЛИ́ТИ розм., ГНУ́ТИ розм., ВЕРНУ́ТИ розм. (на що, до чого — зводити розмову до чого-небудь); ПІДВО́ДИТИ до чого (спрямовувати, наближати розмову до бажаного результату). — Док.: спрямува́ти, скерува́ти, напра́вити, напрями́ти, зорієнтува́ти, поверну́ти, наверну́ти, схили́ти, підвести. Спрямовувати діяльність громадських організацій; Спрямовувати зовнішню політику держави; (Наталя:) Може, це випадкова фортуна, збіг обставин? Чи це ви самі... ну, як би сказати... скеровуєте хід подій? (І. Микитенко); Слова замполіта скерували думки Хаєцького в зовсім несподіване річище (О. Гончар); Мені хочеться встати й двома-трьома словами направити роботу читачів (С. Васильченко); Кобзар підказував часом бригадирові, але не раз відчував уперте бажання самому повернути справу інакше, по-своєму (С. Журахович); Наливайко зрозумів ці сильні настрої серед повсталих, навертав на своє, але навертав дипломатично (І. Ле); (Шостак:) А! Так ти он куди хилиш! Ти намовляєш мене... (Я. Мамонтов); — Вам і справді не подобається ваше комфортабельне гніздечко? — допитувався Роман. — Ти до чого гнеш? — уже й Христолобенко відчув щось недобре (Є. Гуцало); Як виходила, то дядина стала така добра та тиха — і те мені радить, і друге. І все верне на те, щоб я зосталася (І. Нечуй-Левицький); Про одруження ніколи й мови не заводив.. А якщо дівчина сама бувало підведе його до цієї теми, признавався одверто: "Моя молода ще на припічку кашу їсть!" (А. Головко).